ПОЛІЩУКИ ВЖЕ ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ ВІД БУРЯКІВ

Селяни-одноосібники Камінь-Каширського району розчаровані цьогорічним розрахунком за цукрові буряки. «60 кілограмів цукру за тонну коренів – то не плата, – відверто сказала мешканка Черче Марія Вознюк. – Її придумала тільки та людина, яка не бачила праці селянина».

Валентина БЛІНОВА

Асфальтівкою до райцентру тягнуться валки возів – найбільш надійного виду транспорту поліської глибинки. Кожен із них добряче навантажений цукровими буряками. На наше прохання візник першої підводи натягнув віжки і зупинив свого коника.
– Торік було вигідно сіяти буряки, – відповідає на запитання про ситуацію зі здачею солодкої продукції Валерій Улянович Козік. – У нашої сім’ї їх соток зо двадцять було. Приймали урожай у Бузаках: тут поряд. І цукор давали, і сухий жом. А нам більше нічого не треба. Тепер треба доправляти аж у Камінь-Каширський. То збираємося гуртом, веземо спочатку одному, а потім другому – і вперьод.
Але розмову на дорозі обірвав один із чоловіків, який теж правив кіньми:
– Хто ви такі? Чого треба? Не приставайте, бо нас і так обманюють.
Гірка фраза підтвердила цілком обґрунтовану тривогу, якою у телефонній розмові поділилася з редакцією «Волині» наша читачка з Камінь-Каширщини Ольга Луківна Крук:
– Руки надривали, піднімаючи землю, що облогувала кілька літ. Стільки праці вклали на обробітку буряків, а тепер з того маємо лише крихти, бо розраховуються за них несправедливо.
Цукрові буряки прийшли на поля Полісся кілька років тому, коли після реформування колективних сільгосппідприємств більшість селян стала господарювати самотужки. Вони доповнили традиційні для тутешнього краю культури: картоплю, овочі, зернові – скоріше з необхідності запровадити сівозміну. Без цього розраховувати на віддачу поля навряд чи доводиться.
– Звісно, цукрові буряки у нас родять не так, як на Горохівщині чи в Луцькому районі, але в минулі роки люди були задоволені, бо мали заохочення, – розповідає Ігор Калюх із Видричів.
Агроном за освітою, нині він, як і більшість його односельчан, господарює самостійно. Торік за урожай солодких коренів із 17 соток поля одержав 12 мішків цукру. Цього року вирішив їх не сіяти. І не тільки тому, що цукру для сім’ї вистачить ще на рік, а й через надвиробництво у цукровій галузі. Розрахунок виявився правильним, бо заводи-переробники зменшили виплату цукру за тонну зданої сировини.
– Якщо торік нам давали його 68 кілограмів і 8 – сухого жому, то цієї осені лише 60 кілограмів, – додала односельчанка Ігоря Надія Сидун.
Саме стільки платять селянам представники ВАТ «Іваничіцукор» та ВАТ «Гнідавський цукровий завод», якщо люди самі доставляють солодкі корені на приймальні пункти, що розташовані у Камені-Каширському. Ті ж, хто відвозить їх заготовачам у села Сошично, Видерта і Нуйно, одержують цукру менше – лише 58 кілограмів та ще й залишаються без жому. Ці три пункти – від ВАТ «Гнідавський цукровий завод», який уклав договір на заготівлю цукрових буряків із підприємцем Володимиром Домарецьким. Він же одночасно очолює Камінь-Каширський Агроторговий дім. Саме цю структуру кілька років тому рекламували як справжній елемент ринкових відносин на селі, через який мав налагоджуватися збут вирощеного селянами врожаю. Але у багатьох районах області вже й забули про агроторгові доми, які, мов те мертвонароджене дитя, не витримали конкуренції із заїжджими заготівельниками. У Камені-Каширському він ще тримається. Як повідомив його директор Володимир Домарецький, цієї осені через Агроторговий дім закупив у населення більше 2,5 тисячі тонн картоплі. Що ж до розрахунку за цукрову сировину, то він тільки розводить руками:
– Нинішній рік дуже тяжкий, тому й умови заготівлі змінилися. Природний газ подорожчав і жом для здавачів не сушать. Хто здає цукрові буряки на заготівельному пункті у райцентрі, відразу забирає і цукор, і жом. Але доставити його в села не маю коштів. Через дороговизну транспортних послуг зменшилася кількість цукру в розрахунку за тонну коренів: 58 замість 60 кілограмів. Різниця ж навіть не покриває витрат на доставку буряків, скажімо, із Сошичного чи Видертої до Каменя-Каширського.
– Звісно, хочеться, щоб ціна на цукор відповідала затратам на його виробництво, – продовжив тему розмови заступник голови правління ВАТ «Гнідавський цукровий завод» Ростислав Новосад. – Це питання мають вирішити наші урядовці, бо в той час, як подорожчали всі продовольчі товари, ціна на нашу продукцію стоїть на місці. Якщо вона не збільшиться, то цукрову галузь чекають ще гірші часи, адже цей сезон в Україні розпочали 93 заводи із 119. Звісно, треба зважити на прохання сільських мешканців, які хочуть, щоб у них купували вирощений урожай. Але як його доставити з віддалених поліських районів до підприємства?
Кризу цукрової галузі селяни переживають дуже болісно. Бо на вирощування солодких коренів затрачають багато тяжкої праці, а цукру одержують з кожним роком менше. У кращі часи цукровари давали навіть по 72 кілограми його за тонну буряків. То ж ті поліщуки, які відчули гіркий присмак «солодких» жнив, запевняли, що наступного року сіяти цукрові буряки не будуть.
– Бо таку ціну на них придумала тільки та людина, яка не бачила праці селянина, – сказала мешканка села Черче Марія Вознюк.
Погоджуючись із цією думкою, перший заступник голови Камінь-Каширської райдержадміністрації, начальник управління агропромислового розвитку Віталій Ярощук назвав збут вирощеної в одноосібних селянських господарствах продукції однією з найболючіших проблем території. Навіть попри існування Агроторгового дому найчастіше продаж картоплі, моркви, столових буряків відбувається цілком стихійно. Тому селянам залишається тільки чекати, чи навідається у цю поліську глибинку вантажівка заготівельників. Вони бідкалися, що ніяк не можуть вгадати, що і скільки сіяти-садити, аби отримати від своєї праці максимальну віддачу. Якщо торік у них моркву купували за безцінь: по 40 копійок за кілограм не хотіли брати і дехто мусив згодувати урожай худобі, то цього року пропонують навіть 2 гривні. Але навчені торішнім досвідом, місцеві мешканці остерігалися відводити великі площі під її посіви. З картоплею вийшло якраз навпаки. Минулого року її урожай втратили через серпневий паводок, а відшкодувань особисті селянські господарства отримали мізер. Приміром, у Видричах на 511 дворів припало лише трохи більше 700 гривень. Нинішньої осені бульба вродила гарно, та знову ж таки хто встиг на початку осені продати її по 1,20-1,00 гривні за кілограм, той виграв, бо пізніше ціна знизилася до 80 копійок.
Селяни вже не надіються на владу. Єдине, чого хочуть вони: чіткої визначеності, що і скільки їм вирощувати у своїх одноосібних господарствах, щоб не марнувати своєї праці на бідних поліських ґрунтах.