«Перша ракетка» України боронить Батьківщину в районі Бахмута

Повномасштабне вторгнення росії в Україну він зустрів у Дубаї, де відпочивав з родиною — дітьми та тепер уже колишньою дружиною, етнічною росіянкою. У ніч проти 27 лютого Сергій Стаховський повернувся в Україну — перетинав кордон, маючи з собою шоломи та бронежилети. Приїхавши в Київ, потрапив до елітного підрозділу. «Це була військова частина спецури, до якої додавали тероборону», — розповів Сергій проекту «Український Свідок».
Там він прослужив три місяці, а далі мав зробити вибір: або підписати контракт до кінця воєнного стану, або скласти зброю. Маючи родину, яка живе закордоном, він вагався. Але врешті вирішив захищати країну. «Я народився в Україні, я люблю людей, які тут живуть, — каже він. — Тут поховані мої дідусь, бабуся, прабабуся. Це не про статус та медійність. В якомусь сенсі мене можна назвати націоналістом, я не розумію, як ми можемо капітулювати перед державою, яка пропагує ідеї, зовсім відмінні від наших».

Кожен має для себе чітко сформулювати, чим він може бути корисний. І байдуже: в окопі ти чи не в окопі.

Тепер, після 12 місяців війни, український тенісист боронить Україну в районі Бахмута. Причому сюди, в найгарячішу точку війни, він приїхав за власним бажанням.

Розмовляючи із журналістами, Сергій показав архівні кадри з полоненими бійцями ПВК «Вагнер», які розповідають про свої судимості та про те, як вони опинились на фронті. «Їм на все пофіг, — каже він. — Це вбивці та мародери, ґвалтівники. Якщо вони отримають зброю, то стають неконтрольованими звірятами. А якщо залишити їх озброєними в будинку з цивільними особами, то це кінець. Я б їх в полон не брав. Але наших, українців, ще багато в полоні, тому треба мінятись. На жаль, росіяни взяли дуже багато наших в перші три місяці війни».

Сергій Стаховський розповідає, що в нашій армії набагато краща медицина. «Так, багато ампутацій, але поранені живі, — каже він. — А в росіян 70% поранених гине, бо росіяни просто не знають, що з ними робити. Це свідчить про рівень підготовки».

 «Ніхто росіян сюди не запрошував, — підсумував свою розповідь воїн. — Кожен має для себе чітко сформулювати, чим він може бути корисний. І байдуже: в окопі ти чи не в окопі. Це наша держава, нам тут жити».