Йду вздовж старого русла річки Вижівки. Добре, що переміни в колишньому СРСР зупинили ківш екскаватора в плановій меліорації перезволожених грунтів...
Йду вздовж старого русла річки Вижівки. Добре, що переміни в колишньому СРСР зупинили ківш екскаватора в плановій меліорації перезволожених грунтів. Ніби на згадку про первозданність матінки-природи, нуртує живодайною водою природне русло, яке набагато вужче від магістрального каналу. Мілководні бічні канали, пересікаючи сільгоспугіддя, несуть стічні води з полів. У заростях на дні каналів жебонять вузенькі струмки. Мілко так, що можна перейти в гумових чоботях
Павло ШЕСТАЛЮК
Підійшов до стрімкого берега природного русла річки. Почув, як шумить велика вода Вижівки. А шумить вона біля штучної греблі, майстерно збудованої бобрами. Потік води обходить цю греблю, бо не може прорвати суцільну стіну із стовбурів верби та вільхи, різного гілляччя. Заміряв довжину гатки — аж чотирнадцять метрів! Дерева, які ростуть міцно, скріпили іригаційну споруду своїм корінням, яке завалене дерном. Мудрі звірі-будівельники підняли рівень води майже на півтора метра. ...Пригадую, як запитав колись меліоратора: «Для чого осушуєте висотний рельєф земель біля Хворостова?». На моє запитання молодий механізатор тільки байдуже відповів: «Виконую план». Сила-силенна червоної керамічної трубки була закопана у землю. Суцільна меліорація дала свої негативні результати. Та кмітливий селянин не змирився з цим. Не став байдуже дивитись як перетворюються тепер уже власні земельні ділянки у низьковрожайні поля і бідні пасовиська. Жилка господаря перемагає. Вже довелось бачити, як дві гатки, збудовані обабіч городів не бобрами, а самими людьми, працюють на селянина-хлібороба. Обидва водосховища зарибнені. Восени вода скинеться в низинну канаву, яка впадає в меліоративний канал і несе воду в річку Вижівка. Два врожаї одержать земляки — їм віддячить вода уловом риби, а земля врожаєм.
