Курси НБУ $ 41.49 € 45.19
На Волині священник сам попросився до ПЦУ

Свого часу отець Ігор Мельхов відмовився разом з громадою переходити у лоно ПЦУ, але з початком війни, - «як пелена з очей спала».

Фото Вісник+К.

На Волині священник сам попросився до ПЦУ

Скоро минає рік, як церква Святого Духа у Рудці-Козинській Рожищенської громади ПЦУ має нового настоятеля. Це отець Ігор Мельхов

 Його духовний шлях дуже трудний і особливий. Адже прийняв сан у УПЦ московського патріархату. Свого часу відмовився разом з громадою переходити у лоно об’єднаної української церкви, яка отримала Томос. Але з початком війни, каже, як пелена з очей спала.

Про це пише Вісник+К. 

Віддав ключі від храму без скандалу

Отець Ігор – перший священник у своїй родині. Каже, що коли був малим, молитов його навчила прабабуся Надія. А до віри привела мама. Вони жили у Струмівці, а там не було свого храму, тож жінка часто водила сина на службу в сусідні Підгайці чи у Покровський храм в Луцьку. Там Ігор з благоговінням слухав проповіді уже покійного владики Ніфонта. Потім, під час навчання у семінарії, частенько їздив з архієреєм по різних парафіях як хорист. Сан прийняв 21 листопада 2014 року, а першу свою службу провів у селі Тристень колишнього Рожищенського району вже 4 січня. Люди дуже поважали молодого батюшку. І коли у березні 2019 року вирішили перейти у лоно Православної церкви України, просили його їх підтримати. Тоді отець Ігор не підтримав громаду, а пішов молитися у переобладнану під церкву хату.   

– Я дуже вірив тоді верхівці єпископату УПЦ, – пояснює нині свій тодішній вибір отець Ігор Мельхов. – Старші священники, які мали авторитет, говорили, що інші помісні церкви не підтримують патріарха Варфоломія у тому, що він надав Томос ПЦУ. Ми навчалися з певних книжок, які випускалися у Троїце-Сергієвій лаврі. Там добрі вчителі, вони втовкмачують в голови певні засади. Люди не розуміють, як православ’я може бути без Москви! Треба мати холодну голову і критичне мислення, щоб це обдумати.

Тому хоч і не підтримав свою громаду в українському виборі, отець Ігор пішов достойно, скандалу у селі не зчинивши. Хоча йому пропонували зовсім інше: 

– Мені наказували: ключі від храму не віддавай, начиння позабирай. Слава Богу, у мене тоді вистачило розуму цього не робити. Я віддав ключі і нічого з храму не взяв. Зараз, слава Богу, у Тристені на мене образи не тримають. Люди зрозуміли мою помилку і пробачили.

Будучи в московському патріархаті, молився разом з ПЦУ

Полуда з очей священника спала, коли в Україні почалася велика війна у 2022. Як каже отець Ігор, тоді багато священників думали про вихід з-під влади Москви і об’єднання в єдину помісну українську православну церкву.

– Священник з Підгірного Олександр Дацюк об’їхав кожну парафію колишнього Рожищенського району і говорив про це з настоятелями. Багато хто з ним погоджувався, але в результаті перейшли тільки він і я, – розповів отець Ігор. – Тоді в голові просто був ступор. Я вже з кінця лютого став говорити на проповідях про об’єднання. А десь на початку квітня священник ПЦУ з Тристеня отець Андрій запропонував обійти село хресним ходом, помолитися за мир. А нам же не дозволяли правити з ПЦУ! Але ми прийшли з людьми, які молилися в хатинці, до храму Божого, всі разом помолилися, обійшли хресним ходом з іконами. Разом з отцем Андрієм ми помазалися єлеями, один одному поцілували руки. І я побачив, що ця молитва об’єднала людей. Це було зворушливо… Це було так правильно. Але я ще чекав, сподівався на дії єпископату УПЦ, щоб вони були більш рішучими відділитися від Кіріла в єпархієстичному єднанні. Цього чекало багато священників. А вони нічого доброго не могли сказати, щоб заспокоїти серце. І просто одного разу, це було 12 травня, я зателефонував у Волинську митрополію ПЦУ і сказав, що хотів би перейти. Через годину мені призначили зустріч з владикою Михаїлом. Він завершив чин відспівування українського воїна і прийняв мене у лоно Православної церкви України. А вже надвечір до мене зателефонували з єпархії УПЦ і видали заборону у священнослужінні, хоч я нікому нічого не казав. Для священника це дуже важко. Але я подумав, що патріарх Варфоломій, даючи Томос, так гарно все зробив, і різні заборони не діють на теренах відновленої Київської митрополії. Тому на єпископів та священників, які забажають перейти, заборони не розповсюджуються. Потім був Собор, і в УПЦ сказали, що вони відділяються. Якби це було дійсно так, то їм би вже наступного дня заборонили служіння, як це було зі мною. Це був би перший дзвіночок, що люди дійсно від’єдналися від РПЦ. Але, на жаль, це не так. І за кордоном, зокрема, на Афоні, їх приймають, як архієреїв РПЦ.

– А сім’я підтримала Ваш вибір? – запитую.

– Найперша мене підтримала мама, за що я дуже вдячний. З дружиною на той момент ми вже були розлучені. З іншими родичами… Це було важко. У нас вся родина, як я вже казав, ходить у Покровську церкву. Але в основному рідні поставилися нейтрально, мовляв, це його вибір – і йому за нього відповідати. Хресний Володимир Парадовський зі своєю дружиною Тетяною дуже зраділи моєму вибору. Тато росіянин і давно з нами не живе, він у Росії. Надто світська людина. Стосовно переходу сказав: «Як зробив, так зробив». Мене тішить, що він проти цієї війни.

«Рудка – село трудівне і духовне»

Спочатку отець Ігор правив у соборі в Луцьку. А в серпні минулого року його призначили настоятелем церкви Святого Духа у Рудці-Козинській. Для вісниківців це особливий храм, адже до його будівництва доклав дуже багато зусиль наш шеф-редактор Євген Хотимчук. 

– Мама, коли побачила направлення, заплакала. Рудка-Козинська – надто святе для нас село, адже тут довгий час правив владика Ніфонт. Я при ньому навчався церковній молитві, – поділився своїми емоціями священник. – Для мене це призначення було дуже приємним і відповідальним. Руденці зустріли добре і щиро. Я добираюся з Луцька, то від траси завжди мене підвозять, пішки не йду. Це мене приємно вразило. Тут не пустки, як в  інших селах, стоять, а обжиті хати, молодь є. Трудівне село. Коли не глянь – всі на полях. У церкві розмовляють тихо, з повагою. Добрі люди. Мені ще треба буде дорости до їхнього рівня.

– Що б хотіли сказати тим священникам, які не переходять разом з громадою у лоно ПЦУ?

– Якщо священник не переходить і йде правити десь, це велика рана на громаді, це знову затягується об’єднання. Це причина сварок у селі, у родинах. Так не має бути.   

Наталка СЛЮСАР.

Реклама Google

Telegram Channel