У Польщі вручили медалі 16 уродженцям Волині

У Варшаві вшанували 15 українців, які рятували своїх польських сусідів під час Волинської трагедії. Про це інформує видання «Монітор Волинський».

Відзначили також хранителя польської пам’яті на Волині Володимира Крижука.

«Це була зворушлива зустріч нащадків рятівників і врятованих», – повідомляє Інститут Пілецького. Церемонія нагородження медалями «Vitrus et Fraternitas» відбулася 6 липня в Бельведерському палаці.

«Для українців порятунок поляків був пов’язаний із ризиком втратити власне життя та життя своїх близьких, але вони пішли на це в ім’я любові до іншої людини. Завдяки діяльності Інституту Пілецького сьогодні ми дізнаємося імена цих добрих і відважних людей та вписуємо їх у польську пам’ять», – написали на сайті Інституту Пілецького.

«Для українців порятунок поляків був пов’язаний із ризиком втратити власне життя та життя своїх близьких, але вони пішли на це в ім’я любові до іншої людини. Завдяки діяльності Інституту Пілецького сьогодні ми дізнаємося імена цих добрих і відважних людей та вписуємо їх у польську пам’ять», – написали на сайті Інституту Пілецького.

Міністерство культури і національної спадщини РП подає таку інформацію про нагороджених медаллю «Virtus et Fraternitas»:

Володимир Крижук (1978 р. н.) – хранитель польської пам’яті на Волині. Допомагав полякам, які приїжджали впорядковувати могили жертв 30 серпня 1943 р. в Острівках та Волі Островецькій. Пізніше, вже як голова сільської ради в Рівному, він брав участь в ексгумаціях жертв Волинської трагедії, організованих Інститутом національної пам’яті Польщі, в результаті яких знайдено останки близько 300 поляків. Володимир Крижук опікується також пам’ятником убитим полякам та цвинтарем в Острівках.

Семен Білічук (1890–1944 рр.) – війт Кисилина. Через чотири дні після нападу загону УПА на поляків, які зібралися на месу в Кисилині (11 липня 1943 р.), він сховав у своїй стодолі родину Антонія Славінського.

Устина Ковтонюк (1895 – бл. 1980 рр.) і Сава Ковтонюк (1888 – бл. 1970 рр.) – після нападу загону УПА на поляків, які зібралися на месу в Кисилині, переховували в себе родини Славінських, Романовських, Мацяшеків та Окульських. Коли ризик наштовхнутися на відділи УПА зменшився, Сава вивів частину групи в безпечне місце. Інші поляки залишалися з родиною Ковтонюків до 8 серпня. Сава також допоміг Романі Юрковській, викопавши тіло її батька там, де його поховали після загибелі, та перенісши його на цвинтар.

Параскева Падлевська (1888 – бл. 1960 рр.) – разом із чоловіком мала господарство в Кисилині. Вона перевезла Влодзімєжа-Славоша Дембського, постраждалого під час нападу загону УПА в Кисилині, до лікарні в Локачах.

Любов Парфенюк (1903–1967 рр.) та Антон Парфенюк (1890–1947 рр.) – продавали молоко й іншу сільськогосподарську продукцію в Кисилині. Кілька днів вони переховували на своїй фермі пораненого Влодзімєжа-Славоша Дембського та його батьків.

Петро Парфенюк (1904–1993 рр.) – улітку 1943 р. попередив поляків про небезпеку, яка їм загрожувала. Врятував від розстрілу молоду польку, переконавши бандерівців, що вона – українка. Він був одним із перших, хто дістався до території костелу після нападу й допоміг перенести пораненого Влодзімєжа Дембського до будинку Любові та Антона Парфенюків. Окрім того, він вивів із Кисилина родичів своєї дружини, яка була полькою, та сім’ю Пьотра Славінського. На знак помсти за допомогу полякам бандерівці вбили батьків Петра та його брата Павла з родиною.

Оксана Карпюк (1892 р. – ?), Євгенія Бондарук (1922 – бл. 1995 рр.) та Прокіп Бондарук (1918 – бл. 1990 рр.) – надавали допомогу родині Адамовичів, які пережили напад загону УПА на Олександрівку у ніч із 15 на 16 липня 1943 р. і з того часу переховувалися. Наприкінці серпня Оксана з допомогою доньки Євгенії та зятя Прокопа переховувала чотирьох дітей, їхніх батьків і бабусю. Однак сім’я Адамовичів вирішила розділитися: батьки з трьома меншими дітьми сховалися в бункері в полі, а Тереза (найстарша дитина) і її бабуся Текля – в хліві Бондаруків, обидві пережили війну.

Анастасія Корень (1908–1967 рр.) та Микола Корень (1905–1944 рр.) – 15 липня 1943 р. вони сховали у своїй коморі дітей сусідів Адамовичів: дев’ятирічну Терезу, п’ятирічного Януша, трирічну Стасю та півторарічну Геню. Протягом наступних кількох тижнів діти ховалися вдень у полях, а на ніч поверталися до стодоли Анастасії та Миколи.

Софія Киц (1890 р. – ?) і Павло Киц (1897 р. – ?) – 15 липня 1943 р. Павло попередив дві родини, що мешкали по сусідству, зокрема сім’ю Адамовичів, про напади загонів УПА. Подружжя переховувало Міхала Адамовича у своєму будинку до 1944 р.

Герасим Лук’янчук (1890–1953 рр.) – знайшов десятирічну Леокадію Сковронську, доньку свого сусіда, яка отримала кульове поранення в ногу. У мішку, закинутому на спину, він поніс дівчинку до свого будинку, де вже переховувався її брат Станіслав. Оглянувши спухлу ногу, він вирішив відвезти дитину до лікарні в Ковелі. Бандерівці зупинили його віз, однак йому вдалося переконати їх, що він везе до лікарні хворого сина.

Медалі від імені президента Польщі Анджея Дуди вручили голова Кабінету президента Павел Шрот разом із міністром культури і національної спадщини Польщі Пьотром Глінським.

Читайте також: «На Волинь прибув Матеуш Моравецький»