Курси НБУ $ 40.45 € 43.23
Батько майже 2 роки доглядає  за прикутим до ліжка сином-Героєм

Біля ліжка Віталія Шумея тато прикріпив його фотографії під час служби, а ще – подарунки від футболістів клубу «Шахтар» та його іспанських шанувальників.

Фото із сайту radiosvoboda.org.

Батько майже 2 роки доглядає за прикутим до ліжка сином-Героєм

«Через півтора року після поранення Віталя заговорив!» – не приховує радості 65-літній Сергій Шумей, який 21 місяць не відходить від свого нащадка, який зазнав на фронті вкрай складної мінно-вибухової травми

Усі знають: у лікувальних установах має бути максимально тихо. А з цієї палати у Реабілітаційному центрі «Модричі» біля Трускавця, де лежить прикутий до ліжка сержант-зенітник 72-ї окремої механізованої бригади Віталій Шумей, часто можна почути звук губної гармоніки і приглушений спів. Так незвично спілкується зі своїм сином його 65-річний батько Сергій Федорович, відставний підполковник МВС, який 21 місяць не відходить від Віталія.

Не останньою чергою саме ця, підказана інтуїцією терапія, повернула до життя, до свідомості захисника України, змусила заново запрацювати його мозок. Тому персонал «Модричів» жодних зауважень «порушнику тиші» не робить. Навпаки – пишається унікальною стійкістю цих рідних людей.

«Ми з тобою пройшли таку страшну дорогу – залишилося зовсім трохи…»

– Я своєму Віталикові наспівую «За туманом», «Реве та стогне Дніпр широкий», інші пісні, – ​розповідає кореспондентові «Високого Замку» Шумей-старший. – ​Або ж хвилин п’ять-сім, щоб не перевтомлювати сина, граю на гармошці, їх у мене є дві, навчився грати з дитинства. Читаю вголос книжки, листи з побажанням швидкого одужання, відгуки на історію сина, розказую про телефонні дзвінки наших рідних і друзів. Можу якусь байку синові оповісти. По руху очей і брів бачу, що він все розуміє. Недавно почав деякі слова вимовляти, зв’язувати їх у речення.

Віталик упізнає мене, згадав ім’я свого брата Романа (теж військового), називає медиків Олю і Віку, які з ним тут займаються. Часто усміхається, а якщо щось не по його, сердиться, обстоює власну думку. Каже, що йому набридло бути у ліжку – ​дуже хоче додому. А я відповідаю: «Вітасику, ми з тобою пройшли таку страшну дорогу – ​залишилося зовсім трохи. Прийде час, підемо з тобою і на риболовлю, і на полювання…». Я дуже радий, що в одужанні мого сина спостерігається прогрес. Від цього почуваюся немовби на десятому небі…

«Тату, я одружився на армії…»

Від початку російсько-української війни уродженець Шостки, випускник хіміко-технологічного технікуму Віталій Шумей – ​на фронті. ЗСУ стали для нього другою сім’єю. Батько пригадує: якось повертаючись з лікарні, де провідували маму з високим тиском, сказав синові: «Віталя, одружуйся! Ми нашому старшому допомогли виховати його дітей – ​і тобі допоможемо». А він відповідає: «Тату, я одружився на армії…».

Віталій воював у штурмовій бригаді. Освоїв навички снайпера, гранатометника, потім став командиром зенітно-ракетного комплексу.

У перші два місяці великої війни захищав від ворога Чернігівську, Київську області, потім його перекинули на схід нашої країни. 25 серпня 2022 року під Авдіївкою, біля свого ЗРК, його і спіткала біда: ворожа міна влучила у складовані снаряди, вони здетонували. Уламки розпеченого металу проламали череп із обох боків. Унаслідок мінно-вибухової травми Віталій Шумей втратив можливість пересуватися, говорити, самостійно їсти. Життя висіло на волосині.

… Сергій Шумей надіслав дружині Валентині відео з сином із госпіталю. Материнське серце зупинилось через 2 години після побаченого. Жінка перенесла інфаркт. Синові про смерть мами батько наразі нічого не говорить. «Я все прошу дружину, щоб із Небес мені допомогла з сином», ‒ каже Сергій Федорович. Тож усі клопоти з догляду за ним лягли на його плечі.

Після того, як цю історію оприлюднила чернігівська волонтерка Ірина Тимофеєва, з усіх куточків України та з-за кордону почали надходити листи підтримки.

Від смерті Віталія врятували три операції на голові й виняткова увага лікарів у Дніпрі, Києві та Чернігові. Велику надію на кращі часи вселило перебування у Барселоні, в Інституті Гуттмана, який вважають найкращим нейрореабілітаційним закладом в Європі.

«Скільки житиму, стільки буду вдячний людям із «Шахтаря» за надану допомогу»

Цікава історія потрапляння туди Віталія Шумея. В одній із телепередач Дмитра Гордона брали участь політик Арсеній Яценюк і бізнесмен Рінат Ахметов. Ведучий запитав колишнього прем’єра: коли ви востаннє плакали? А той каже: «Вчора. Коли побачив по телевізору сина і батька Шумеїв…». Яценюк запропонував оплатити літак, щоб відправити важко пораненого воїна на лікування за кордон. Але лікарі заперечили: «У жодному разі! Політ може погано позначитися на його здоров’ї». Тоді взявся допомогти власник футбольного клубу «Шахтар». Наступного ранку після цієї розмови до Сергія Шумея зателефонували представники донецького клубу, ще через кілька днів оформили всі документи.

Уламки розпеченого металу проламали череп з обох боків. Унаслідок мінно-вибухової травми Віталій Шумей втратив можливість пересуватися, говорити, самостійно їсти.

– А незабаром мені сказали, що повезуть Віталія на лікування в Іспанію, – ​згадує Сергій Федорович. – ​Виділили спеціально обладнану машину «швидкої допомоги», двох лікарів, фельдшера – ​і через 40 годин ми вже були у Барселоні. Скільки житиму, стільки буду вдячний людям із «Шахтаря» за надану допомогу. Оплатили не тільки проїзд, проживання, обслуговування, а й коштовну операцію, під час якої в голову Віталія вставили дві титанові пластини. Рінат Ахметов повністю оплачує перебування мого сина та ще одного воїна ЗСУ в реабілітаційному центрі «Модричі». Завдяки працівникам цього центру, зокрема терапевту мови і мовлення Вікторії Кавецькій, справи у мого сина пішли краще.

«На коліна став би лиш у храмі й на городі»

У «Модричах» із Віталієм Шумеєм займаються фахівці різних профілів: фізіотерапевти, масажисти, логопеди. Особливо багато працюють над зміцненням його м’язів, привчають ковтати, споживати «грубішу» їжу, роблять усе, щоб виразнішою стала його мова. Дуже сприяють прогулянки на свіжому карпатському повітрі. Після напруженого робочого дня батько вмикає телевізор – ​це ще один спосіб швидше повернути сина у реальність. Головне, каже пан Сергій, щоб ці телепередачі були не про війну – ​на неї його син навіть у теперішньому стані реагує боляче…

– Я безмежно вдячний багатьом добрим людям, без них мені було тяжко дати раду, – ​каже пан Сергій. – ​Узяти хоча б мою дорогеньку невістку Аню, дружину старшого сина Романа. Коли у нас було дуже сутужно з грошима, вона допомагала. На тиждень приїжджала у Барселону, щоб підмінити мене біля Віталика, і я зміг хоч трохи виспатися… Вдячний я і за велику підтримку своїм краянам. Хочу, щоб ці мої слова подяки передрукували у нашій місцевій газеті «Сіверський край».

Під кінець нашої розмови Сергій Федорович ділиться своєю мрією:

– Нехай якнайшвидше закінчиться війна! Нехай мій син стане на ноги! Нехай здоровими будуть усі!

Висловився пан Сергій і про країну-агресорку:

– Якби, не дай Боже, росіяни вступили у мою рідну Шостку, родинне село Кремський Бугор, ніколи не став би перед ними на коліна. Ніколи! Став би навколішки хіба що у храмі чи на грядці, коли спина від роботи заболить. Я люблю працювати біля землі, люблю столярувати. Із задоволенням знову візьмуся до праці. Лиш би мій Віталик одужав…

Іван ФАРІОН, wz.lviv.ua

Музика тата повертає до життя.
Музика тата повертає до життя. 

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Реклама Google

Telegram Channel