Курси НБУ $ 41.22 € 44.70
«Життя – це боротьба!» Колонка журналіста з Волині

Дівчина співає гімн України перед благодійним забігом на підтримку захисників «Азовсталі», 24 липня 2022 року, Запоріжжя.

Фото – Олена ТИТА.

«Життя – це боротьба!» Колонка журналіста з Волині

Пам’ятаєте рядки, ще молодої, 19-річної, але знесиленої хворобою, нашої славетної Лесі Українки: «Так! Я буду крізь сльози сміятись. Серед лиха співати пісні.  Без надії таки сподіватись, буду жити!»

Минуле трагічне десятиліття – 2014–2024 – стало для нашого народу найважчим випробуванням за всю його історію. Це, справді, так. Але ще ніколи ми не були такими єдиними, згуртованими й непохитними перед смертельною небезпекою, як тепер.

А хіба мав бути якийсь інший вибір, якщо ненависний ворог переступив поріг нашого дому, щоб, як писав Тарас Шевченко, «загарбати з собою»? Народ (читайте: його найкращі сини й доньки) рішуче й без страху піднявся на боротьбу, став на захист своєї сім’ї, своїх рідних, свого села чи міста, свого краю, своєї землі, своєї великої України.

І що маємо сьогодні? Наші незламні герої-
захисники, не шкодуючи свого життя, зупинили страшну ворожу навалу. Вони твердо вірили й вірять, що за ними у бій підуть нові лави сміливих, сильних і мужніх оборонців. Рідну матір-Україну треба захищати, а не дозволити диким людиноненависним зайдам розтерзати її, як було не раз і не два в минулому тисячолітті.
Поряд із героїзмом і самопожертвою на фронті на одинадцятому році війни збільшується число тих, хто незадоволений розвитком подій і починає зневірюватися, що сили оборони здатні зупинити вороже просування на північно-східному рубежі.

Цей дух заполонює уми й серця не тільки українців, які не з власної волі опинилися в окупації або живуть у прифронтових громадах, а й тих, яким, за великим рахунком, поки що нічого не загрожує.

Причина цього полягає в тому, що багато, якщо не більшість, наших співгромадян звикли вважати своє життя результатом мало чи не щоденних перемог. Пам’ятаєте, як на початках нашої незалежності, в дев’яностих, скрізь і всюди точилися розмови про легендарний скарб гетьмана Павла Полуботка. Люд твердо сподівався, що ось-ось дуже скоро заживемо за «чужий кошт» і замість того, щоб трудитися в поті чола, розважався нескінченними латиноамериканськими «мильними» телесеріалами.

І тоді, та особливо тепер, дійсність є набагато жорстокішою, ніж у кіно. Справжнє життя спонукає подивитися на нього відкритими очима: як на поле боротьби, а не як на поле суцільних перемог. 

Правда полягає саме в тому, що людське життя вимагає не тільки щоденної, щогодинної праці над собою, а й постійної боротьби. Цим правом керувалися ті, хто своїм життям прокладав дорогу омріяній незалежній Україні, як от Олена Теліга, якій належать слова: «Життя – це боротьба…».

Людині властиво всеньке земне життя боротися за роботу й гідну зарплату, за кохання, за здоров’я і навіть… із самим собою – зі своїми шкідливими звичками, лінощами, іншими вадами, а в час сьогоднішніх поразок на передовій – зі зневірою.

Маємо не просто вірити, а бути твердо впевненими в силі нашого духу, нашої зброї, нашого війська, яке своїм героїзмом здивувало не тільки нас, а й увесь світ.

Попри тимчасові невдачі, наш дух не повинен згасати! Ми – волелюбний народ, який не можна здолати й закувати в кайдани! Інакше кажучи, ніколи й ні за яких обставин не треба опускати рук, не коритися долі, не зупинятися на пів дороги, а йти тільки вперед і боротися за своє майбутнє життя. А життя – це боротьба! 

Михайло ЛАПКІВ, журналіст.

Читайте також: Зустрів війну на Волині і єдиний у світі воював без… обох рук.

Реклама Google

Telegram Channel