Раніше я вважала, що правоохоронців у нас часто ганять незаслужено. У хлопців важка робота, мала зарплата, на них ще й усіх собак вішають. А нещодавно переконалася на власні очі, як наша міліція нас береже...
Раніше я вважала, що правоохоронців у нас часто ганять незаслужено. У хлопців важка робота, мала зарплата, на них ще й усіх собак вішають. А нещодавно переконалася на власні очі, як наша міліція нас береже.
Третього червня о восьмій вечора у маршрутці № 16 (номер 1627 ВО) п’яний дебелий дядько прогавив свою зупинку. Замість вийти на наступній почав з’ясовувати стосунки із водієм за те, що той буцімто не зупинився. Із його невиразного белькотіння можна було зрозуміти тільки слова «бидло», «звільню», «прокуратура». Водій стримувався з останніх сил, і це ще більше розпалювало хама. Коли ситуація дійшла до точки кипіння — п’яний почав кидатися на шофера з кулаками — водій зупинив маршрутку біля готелю «Лучеськ». Саме в цей момент по вулиці Рівненській ішло два міліціонери. Пасажирки (в салоні були одні жінки) полегшено зітхнули: «Зараз вони йому покажуть». Один зі стражів порядку (високий білявий) без поспіху зазирнув у машину: «В чому справа? Він не заплатив за проїзд? Заплатив. От і везіть його». Від такого повороту подій люди втратили дар мови... А мене відтоді мучить запитання: якщо божим днем при шести свідках патруль не посоромився відфутболити людину, котра просила про допомогу, якого захисту чекати від міліції вночі і без сторонніх очей? — обурюється Тамара Трофимчук.
