Подруга з Херсонщини потрапила в лікарню із піврічною дитиною. Лягати на стаціонар не хотілося, але вибору не було - посеред літа малюк заробив запалення легень. Однак важкі два тижні лікування стали для неї часом морального очищення та переоцінки цінностей...
Подруга з Херсонщини потрапила в лікарню із піврічною дитиною. Лягати на стаціонар не хотілося, але вибору не було - посеред літа малюк заробив запалення легень. Однак важкі два тижні лікування стали для неї часом морального очищення та переоцінки цінностей.
«Мені раніше хотілося то одного, то іншого. А тепер я точно знаю: головне – здоров’я, все інше – дрібниці», - каже вона твердо. Справа в тому, що у сусідніх з її палатою боксах лежали троє дітей із дитбудинку. Двоє із важкою формою синдрому Дауна. Малюки не могли ні ходити, ні сидіти, на процедури медсестри їх носили на руках. Краялося серце, коли заходила до чотирирічного Єгора – гарненького, як ангел, хлопчика, котрий лежав постійно в одній і тій самій позі: руки підняті догори, ноги зігнуті в колінах. Від медиків дізналася: у дитини туберкульоз кісток, шансів на одужання мало, хворого фактично перевозять із лікарні в лікарню. А ще приятелька була вражена тим, що бідолашні діти не були забезпечені навіть засобами догляду. Кожен ранок у відділенні починався із прохання медсестер: «Мамочки, може, поділитеся «памперсами»?
