Померла волинська поетеса, членкиня братства УПА Сіма Кордунова

Про це повідомили в «Українському інституті національної пам’яті.Волинь»

Сіма Кордунова народилася 14 лютого 1931 року на Лаврівському хуторі у багатодітній сім’ї. Село Лаврів вважали «бандерівським», тому долю її краян легкою не назовеш. Батька, Дмитра Кордунова, хлібороба, який знав напам’ять «Кобзар», забрали у 1944–му і спровадили до Уфи, де назавжди загубилися його сліди. Односельчанин, якому вдалося вижити, потім розповів, що знесилений від голоду, батько впав на поромі. Товариші хотіли його підняти, але конвоїри не дозволили: «Пусть подыхает! На одного бандеровца будет меньше!» Родина так і не дізналася, де батькова могила. Історію України вивчала із батькових пісень. Його улюбленими були «політичні», про Байду, Кармелюка, Морозенка...

Початкову освіту Сіма здобувала у Лаврівській (2 класи) та Полонківській семирічній школах, середню (8-10 клас) – у жіночій школі №3 міста Луцька. У 1951 році закінчила дворічний Луцький учительський інститут (факультеті української мови і літератури).

Розпочинала фахову кар’єру в селі Боратин Луцького району. В 1956 році поступила на історико-філологічний факультет Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки. Навчалася заочно. Після закінчення вишу у 1959 році працювала в школах Луцького району на посаді вчителя української мови і літератури.

Вийшла заміж за Євгена Мисливчука, у їх шлюбі народилися син Богдан і дочка Людмила. Є три онучки, дві правнучки і правнука.

Сіма Кордунова авторка 17 книг, компакт-диск та музична збірка «Яснозора Волинь». Крім того, вона друкувалась в альманахах «Світязь» і «Перевесло» та колективних збірках районної літературно-мистецької студії «Зорі над Стиром».

Сіма Дмитрівна – дипломантка всеукраїнського конкурсу гумору і сатири «На межі тисячоліть», лауреатка обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського, інформує УАНП.Волинь.

Уривок з поезії Сіми Кордунової:

Моя Волинь, моя земля, моя країна

Прийшла у сьогодення крізь віки.

Цвіла у величі й димілась у руїнах,

Коли її змагали чужаки.

Не раз виходила поранена з двобоїв

І рани гоїла глибокі та страшні.

Та знов виховувала лицарів-героїв,

Що клали голови за неї у борні.