Під ворожими скидами, мінометними обстрілами та fpv-дронами: як побратими рятували бійця з Волині

Нині, після поранення, лікується в одному з медзакладів, нещодавно йому зробили чергову операцію.

Історію бійця розповіли на сайті ГУНП у Волинській області. 

У лікарні читає Ремарка - «Час жити і час помирати». Поруч на лікарняному ліжку – мила рожева іграшка-оберіг від донечки.

«Дочка дала мені її з собою, коли відправлялись на Схід. Вона завжди зі мною», - розповідає Василь Вітер з позивним Маестро.

Кілька тижнів тому боєць уже поховав себе заживо, коли прилетіла ворожа міна. Але побратими не дали цьому статись. Неймовірна історія дружби та порятунку – далі.

«Ми були на позиції під Торецьком уже сьому добу. 23 травня туди підійшов ворог, який почав запускати fpv-дрони. Ми вийшли на вулицю, зав’язався ближній стрілковий бій з противником, атаку відбили, не дали закріпитись на позиції. У цьому бою отримав перше поранення в ліву ногу: куля застрягла в коліні, я швиденько наклав турнікет. Коли противник відступив, то здійснив скид міни з дрона, яка впала поруч. Я відчув різкий біль в боку і зрозумів, що поранений пах, сильна кровотеча, шансів мало. Думок не було ніяких, лише переживав за побратимів, бо розумів, що якщо вони лишаться зі мною, то можуть постраждати теж. Кров ішла постійно. Однак командир взводу з позивним Шєф спустився до мене вниз, перебинтував рану і сказав: «Зараз ми тебе витягнемо». Мої побратими не здались, хоч я сам по собі немаленький. Десь за годину мене витягнули наверх. До ранку ми перебували на позиції і чекали евакуаційну групу. Я був в свідомості і надіявся, що все буде добре. Порятунком завдячую своїм побратимам, які витягли мене, надали домедичну допомогу, евакуювали. Завдяки кому я вижив», - розповідає Василь Вітер.

Навіть у цих умовах позицію наші бійці не лишили і тримали до ранку. А за кілька годин прибула евакуаційна група стрілецького батальйону, Василя поклали на ноші і почали витягувати. Ішли близько трьох кілометрів більше доби, лише ввечері і зранку, бо вдень масово літали дрони.

Згодом бійця вивезли в Костянтинівку на стабілізаційний пункт, де медики також відзначили кваліфіковано надану першочергову допомогу побратимом.

Завдяки цьому життєво важливі органи не постраждали.

«Мабуть, в поліцейського є сильний ангел-охоронець, - каже завідувач відділенням ортопедії і травматології обласної лікарні Олег Каліщук. – Ми зробили все можливе, кулю і осколок видалили. Життя збережене, можливо, ще й повернеться в стрій, всі медики над цим працюють».

Василь зберіг «подарунки» від ворога: кулю 5,45 мм, яка застрягла в коліні, та осколок міни, що вп’явся в пах і роздробив тазову кістку. 

Показуючи їх, він розказує, що дуже прикро читати і чути, що, мовляв, поліція не воює. Поліцейські, зокрема, стрілецьких батальйонів, також платять свою ціну в цій страшній війні, нарівні виконують бойові завдання, боронять країну.

Каже, що зараз, після операції, почувається добре. 

«Дякую лікарям, що витягли і кулі, і осколок, бо з залізом ходити тяжко», - жартує захисник.

Майже щодня його навідують колеги, а в палаті висить прапор стрілецького батальйону. 

Зараз для Василя головне – стати на ноги. «Хочеться миру, спокою, щоб не гинули хлопці, не було каліцтв. А найважче – втрачати побратимів і коли не можеш забрати їх з поля бою», - на очах сильного чоловіка виступають сльози.

Один з тих, хто врятував Василя, - 35-річний командир взводу стрілецького батальйону Олександр Нікітюк, він також зі ще одним бійцем отримали мінно-вибухові травми і контузії.

«Одну кулю дістали з берця через дві доби після того бою», - пригадує.

Про той випадок розказує так: «Дійсно, Василь говорив нам, щоб ми відходили, лишали його там. Але я йому пояснив, що якщо ми разом прийшли, то разом і підем. Або разом виходим, або разом залишаємось. Надали йому першу допомогу, стабілізували стан, довго діставали з урвища, але врятували. Потрібно було постійно слідкувати за його станом, нас цього навчали, і добре, що тут ці знання знадобились, врятували людину. Я запросив групу евакуації, хлопці прийшли, хоч і під мінометним обстрілом, забрали пораненого. У фільмах такого не побачиш, що там було біля нас», - пригадує Олександр.

Під час виходу з позиції була комунікація з суміжними військами, які також допомогли, прикрили. 

«Тут я точно зрозумів і наочно побачив, що сила лише в єдності. У тому випадку ми зайшли і вийшли без втрат – це важливо. 

З того, що я ще побачив там, - це наші вороги не цінують свій особовий склад, вони не враховують людський фактор. А для нас пріоритет – це життя і здоров’я наших людей. Наші бійці молодці, вони згуртовані, все чують, прислухаються, розуміють. Тільки разом ми будемо сильними», - каже Олександр.

Боєць говорить, що час на Донеччині пролетів дуже швидко. Надзвичайно важко бачити там весь масштаб руйнувань, розуміти, що скрізь жили люди, мали плани, а тепер багато хто вбитий ворогом.

Однак потрібно стояти до кінця, не здаватися, не піддаватися сумнівам, аналізувати ситуації, робити висновки.

«А всіх «хейтерів», які пишуть і кажуть, що поліція не воює,  запрошуємо на торецький, покровський та інші напрямки, нехай побачать, на яких ділянках фронту і в яких умовах несуть службу мої колеги», - говорить правоохоронець.

Нещодавно виповнився рік з часу створення стрілецького батальйону поліції Волині. Нині наші бійці під командуванням Андрія Литвина продовжують виконувати бойові завдання на Сході країни.

Ольга Бузулукї

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Як Волинь та Рівненщина протистоять лісовим пожежам завдяки інноваціям та відданості.