У завідуючої кабінетом «Довіра» Марії Василівни Дацюк буває за день до 30 відвідувачів, які добровільно хочуть пройти тестування на ВІЛ-інфекцію. Скільки особистих драм, складних життєвих колізій розігрується на очах лікаря! І як непросто їй щоразу промовляти слова: «На жаль, у вас підтверджено наявність вірусу імунодефіциту людини...». — Найбільш боляче, коли треба сказати про це вагітній жінці. Так важливо, щоб майбутня мама зрозуміла: є шанс народити здорову дитину, але тільки за умови дисциплінованого прийому антиретровірусних препаратів. Їх у нас вагітні отримують безкоштовно. За десять місяців цього року від ВІЛ-позитивних жінок в області народилося 45 діток. Торік було 50. Якби не заходи профілактики — третина з них були б інфікованими. Завдяки антиретровірусній терапії ризик зменшується до п’яти відсотків. І треба відразу налаштувати жінку так, щоб вона не панікувала, не впадала у відчай,— розповідає Марія Василівна, зауваживши, що для цього нерідко доводиться бесідувати з людиною по дві—три години. І коли влягаються перші імпульсивні емоції, коли до людини повертається здатність мислити, аналізувати, то, буває, доводиться чути такі монологи: — Завжди ганяла підлітків, які збиралися у дворі, називала їх «спідоносцями». Що зі мною може щось подібне статися, не могла й подумати. Не кололася, мала за все життя всього трьох чоловіків, усі були нормальні, здорові... — За все треба розплачуватися. Я передчував, що таке може статися, значить, заслужив. Страшно тільки за дружину, за дітей... Інформація про випадки зараження строго конфіденційна. Навіть якщо приходять подружні пари на тестування, результати лікар повідомляє кожному окремо. При цьому нерідко люди одночасно проходять ще й своєрідний тест на порядність. І не всі його витримують гідно. Ось молода вагітна жінка, довідавшись, що ВІЛ-інфікована, гризеться, чи не заразила свого чоловіка, б’ється в думках, хто «нагородив» її вірусом. А тим часом Марія Василівна це добре знає, але сказати не має права: благовірний молодички уже три роки стоїть на обліку в Центрі СНІДу. Лікар може лише ще раз спробувати наставити гультяя на шлях праведний. Хтозна-скільки ще жінок такий Дон-Жуан набавив вірусом імунодефіциту. Згідно із законом, за свідоме зараження статевих партнерів передбачена кримінальна відповідальність. Однак, насправді до суду діло майже ніколи не доходить: потерпіла сторона, як правило, свою біду на люди виносити остерігається. Якщо навіть у подружніх стосунках трапляється така підступна легковажність, то що вже казати про випадкових партнерів. Прихильники «вільного кохання» найчастіше і стають потенційними жертвами СНІДу. — Починаючи з 2006 року, найбільше людей інфікується статевим шляхом. Це раніше вважали, що СНІД — проблема переважно наркоманів. Тепер бачимо, що інфекція загрожує і благополучним верствам населення. За період епідемії в області виявлено 2 490 ВІЛ-позитивних осіб, захворіло на СНІД — 357, померло — 217 осіб, в тому числі семеро дітей. А переважна більшість померлих — люди віком від 20 до 40 років,— наводила невеселу статистику головний лікар обласного Центру СНІДу Олена Макаренко, запрошуючи до «екскурсії» з нагоди завершення ремонту приміщення. Найбільша гордість — лабораторія, де проводять обстеження імунного стану ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, де визначають рівень вірусного навантаження, зокрема, у вагітних. Тут також здійснюють біохімічні та гематологічні дослідження крові, обстеження на гепатити В і С, проводиться ультразвукова діагностика. Результати лабораторних обстежень — ключ до підвищення ефективності антиретровірусної терапії, що її безкоштовно отримують в області 142 дорослих та 23 дітей, хворих на ВІЛ-СНІД. — У багатьох наших пацієнтів є ще й чимало супутніх захворювань. Скажімо, у 67 відсотків ВІЛ-інфікованих виявляють гепатит С, який теж передається не лише через кров, а й статевим шляхом. І якщо на перших початках доводилося агітувати, щоб ВІЛ-інфіковані приймали препарати, то тепер усі зрозуміли, що це — шанс продовжити життя, поліпшити його якість,— каже Зоя Миколаївна Бурда, завідуюча амбулаторно-поліклінічним відділенням. «Шанс» — таку назву носить і благодійний фонд, який створений для того, аби надавати підтримку ВІЛ-інфікованим вагітним, дітям, людям з супутніми захворюваннями. У Центрі СНІДу в Луцьку ми застали представницю організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД». Гостя з Києва не полінувалася відвідати установи виконання покарань, де знаходяться хворі на ВІЛ-СНІД і туберкульоз, побувала у сім’ях, де ростуть ВІЛ-позитивні діти, щоб пересвідчитись, чи надається їм допомога. Відомо, що через Всеукраїнську мережу в Україну надходять кошти Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Завдяки цьому і є змога забезпечувати медико-соціальну підтримку тих, хто її найбільше потребує, проводити заходи з протидії ВІЛ-СНІДу. Інспекційна перевірка використання виділених для Волині коштів жодних порушень не виявила. Під вечір у Центрі збираються волонтери, обговорюють план проведення акції «Врятуй Україну від СНІДу». Адже якщо у світі рівень зараження вірусом за останні роки істотно знизився, то Україна продовжує своє сумне лідерство в Європі за темпами розповсюдження ВІЛ. Щорічно 1 грудня в області відбуваються заходи, під час яких поминають хворих, померлих від цієї недуги, застерігають молодь від небезпеки. Робота з учнями, студентами стала традицією. Панує в цьому невеликому колективі добра, щира атмосфера. Своїх пацієнтів тут лікарі називають на ім’я, знають усі їхні біди й радощі. Чимало хворих «зі стажем» є водночас і активними помічниками лікарів у профілактиці ВІЛ/СНІДу, вони спілкуються з молоддю, проводять зустрічі, тренінги, бесіди. Тішилися мої співрозмовники-лікарі, що ніхто з ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД не постраждав від епідемії грипу, бо тривоги з цього приводу були чималі. Вагітним і дітям безкоштовно виділяли вітаміни. А тепер Олена Макаренко вже гадає, які подарунки підопічним принесе святий Миколай. Хвороба хворобою, а життя продовжується, і позитивні емоції — теж ліки.
