17 січня влада одержала першу пропозицію піти у відставку. І зробили це мільйони рядових виборців, безсловесно, без мітингів і бунтівних змов, без «Іскри» і барикад. У чистому одязі, у вихідний день, за допомогою бюлетеня і «Господи, прости»...
17 січня влада одержала першу пропозицію піти у відставку. І зробили це мільйони рядових виборців, безсловесно, без мітингів і бунтівних змов, без «Іскри» і барикад. У чистому одязі, у вихідний день, за допомогою бюлетеня і «Господи, прости»
Андрій ЄРМОЛАЄВ, філософ, ЦСД «Софія»
Тільки цим і можна пояснити ту неврастенію, яка почалася в моїй країні після 17 січня, після першого туру президентських виборів. Прийшов час платити за рахунками. 5 років зраджених надій і розчарувань. 5 років порожніх балачок про високе, які вели люди з середньою вищою освітою і недочитаною останньою книжкою. 5 років перетворень колишніх «ді-джеїв Майдану» на «нове дворянство», яке за своїм лиском і амбіціями перевершило радянську номенклатуру і нічим не поступається понтам місцевої олігархії. Гординя і жадібність, прагнення влади і несамовита самовпевненість засліпили тих, хто ще п`ять років тому гордо іменував себе «Силою народу». 5 років мімікрії старіючих політичних вождів, що зраджують своїх кумирів з легкістю картярського шулера і готових співати осанну за збереження свого місця в «новому дворянстві». Так і ходять однією компанією від кумира до кумира, давно вже з порожніми очима і порожніми помислами. 5 років спекулятивної економіки і буму споживацького суспільства, за який сьогодні кожна сім`я розплачується неповерненим внеском, тричі вже проклятим кредитом, втраченим робочим місцем і мізерними доходами. 5 років мрій про «світову спільноту» - в умовах другорядності в європейських аеропортах, совкових чергах біля посольств, рабській роботі гордих «українців-гастарбайтерів». 5 років «розгойдування вагона», де замість руху до реформ і змін - доробки, допилювання, допродаж. З нового - хіба що вокзальна спадщина Кирпи, зернові термінали й нові стадіони. А літаки, танки й електростанції? Запитайте краще у конструкторів і директорів, скільки років і у скількох урядів вони по крихті вибивали собі кошти на виживання. Периферійний капіталізм, підсаджений на кредитну голку і імпортоорієнтовані споживчі піраміди, сировинний експорт і пригнічений внутрішній ринок зумовили Україні роль жертви і в «першій», і в майбутній «другій хвилі» глобальної кризи. Поки Україна була корисною для підтримки глобального спекулятивного зростання, їй діставалося трохи. Коли стало не до нас, «нас звалили». Український застій 2005-2010 рр. виявився набагато коротшим і трагічнішим за соціалістичне «суспільство благоденства» 70-х. Як жорсткий наркотик, який ламає тіло і долю за лічені дні. Демократія дає усвідомлення і втілення свободи лише самостійним і самодостатнім. А для зубожілих і «недалеких» громадян вона вироджується в ритуал. Панове-»нові дворяни», чи такий вже випадковий обвальний характер кризи в Україні в 2008-му і зубожіння, якщо в його результаті мільйони могли б дуже швидко перетворитися на покірніших і податливіших, виборюючи хліб і «Таміфлю»? У такому разі і диктатуру нав`язувати не потрібно, самі піддані попросять. Хіба міг хтось 5 років тому подумати, що навіть та крихка «кучмівська» демократія перетвориться на балаканину, на ток-шоу, ринкова економіка - на тотальну корупцію, правова система - на біржу рішень, відвертість влади - на таємну дипломатію і подвійну статистику, реформи - на магічні заклинання, а свобода слова (і це після горезвісних «темників»!) - на редакційну цензуру «для своїх»? Немає жорстокішої зради, ніж зраджена надія. Не загублена, не випадково забута, а саме зраджена. Тому вперше за роки незалежності виборці протестували тільки своїм голосом. Без шахтарських страйків, перекриття доріг і майданів. Задурені медіа-пропагандою, утомлені від стресів і скандалів, принизливого розрахунку зарплати - «це на ліки від грипу, а це на їжу», які переконалися у власній можливості страйкувати і мітингувати, люди просто дочекалися 17-го і кинули свій бюлетень як останню зброю. Як гранату, якщо хочете. Більше третини голосів віддано опозиції (Янукович), п`ята частина - новим «молодим» (Тігіпко, Яценюк). Це голоси «проти» влади і «за» зміни. Частина громадян ще розгублені і в сумнівах. Але влада Ющенка - Тимошенко одержала жорстокий вирок. Тимошенко, останній кандидат від влади-банкрута, в другому турі не має серйозних шансів на підтримку суспільства. І тут навіть маніпулятивний екзит-пол і адмінресурс купленої бюрократії не допоможуть. Голосування 17 січня - це був справжній протест. Без зайвих слів. Мовчки. Зціпивши зуби. І тому - страшний для влади. Легше і простіше реагувати на крики і благання. Їх можна перебрехати, задобрити, придушити врешті-решт. Набагато складніше - це мовчазний вчинок. Люди більше не хочуть жити в брехні. Навіть якщо вона вся приправлена красивою демагогією про європейський рай. Люди хочуть змін. Реальних. На ділі. І за їх життя. І за зміни вони готові платити терпінням. Але тільки за зміни, а не за чергові обіцянки. Тут вже нікого не проведеш. «Кредитів довіри» немає з тих же причин, чому немає і простих і доступних у гривні, строком на місяць, на знання своєї справи і свого реального місця. Люди практичні і, на відміну від політиків, справді сповідують у своєму житті просте правило «не словом, а ділом». А за словоблуддя карають, рано чи пізно. 17 січня стало таким днем покарання. Але перша поразка влади ще не означає повної перемоги опонентів. Пошану і нову надію ще треба завоювати. Безперечне одне: ніяка «жуйка» і чергова спроба містифікувати очевидне, перетворити демократію на формальний ритуал віри, а людей - на натовп, не допоможуть. Політиків чекає дуже складний тест на вміння бути чесними, а не здаватися такими, виконувати обіцяне, а не вигадувати обіцянки. Ті, хто приміряв ці якості, немов актори в театрі, тут же одержали перші оплески. Головне, щоб не поплутали їх з народним визнанням. І не перетворили поки що крихку, ситуативну довіру на політичні варіанти, порожні кар`єрні зобов`язання, які луснуть, як мильна бульбашка. Країні потрібна перемога опозиції на президентських виборах. Потрібна швидка і системна зміна влади і прихід до парламенту сил, які точніше відображають настрої і очікування. Потрібна «коаліція змін», яка візьме відповідальність за вихід з безвиході. 17 січня люди голосували за зміни. По-цоївськи змін вимагали їх серця. Не все є зрозумілим, вже давно багато що є заплутаним і неочевидним. Ніхто вже не ідеалізується. Всі ідоли скинуті. Але і жити так, як живеться зараз, більше не можна. Чи у вас ще залишилися сили на продовження експерименту?
