ТРИ ТИЖНІ НАУКИ В АМЕРИКАНСЬКИХ ФЕРМЕРІВ

Відповідно до програми “Громадські зв’язки України”, яку фінансує державний департамент США, п’ять фермерів Волині перебували три тижні в штаті Айова. Вони проживали в сім’ях фермерів, знайомилися з їх роботою і побутом. Про те, що вони побачили, розповідають Юрій Михалець,фермер с.Хрипаличі Володимир-Волинського району, Оксана Мигдаль, виконавчий директор фермерського господарства “Світанок” Луцького району, Микола Собуцький, фермер с.Коршів Луцького району і Сергій Кошарук, член фермерського господарства с. Мощена Ковельського району.
Юрій Михалець: — Нас прагнуть переконати, що найрентабельніше крупнотоварне господарство. Ознайомившись з роботою американських фермерів, я зрозумів, що це зовсім не так. Наукові установи США дійшли висновку, що оптимальне фермерське господарство має 140 гектарів землі. Щоправда, ми були й на крупних фермах, які мають і 600 гектарів. Але це сімейна ферма, в якій працюють батько, сини, інші родичі. Середнє фермерське господарство має 40 —50 гектарів. Між іншим, 98 відсотків жителів штату Айова проживають у місті і лише два відсотки зайняті в сільському господарстві.
Держава виділяє значні асигнування на виробництво основних видів продукції. Так, річний державний бюджет штату Айова — 4,5 мільярда доларів, а бюджет штату Каліфорнія — 100 мільярдів. Однак асигнування на фермерські господарства в Айові перевищує асигнування Каліфорнії. Річ у тому, що в останньому вирощують переважно тропічні культури — банани, ананаси, горіхи, котрі не потребують великих виробничих затрат. Одне слово, держава створює якнайкращі умови для роботи фермерів, прагне вирівняти життя сільських і міських жителів.
— А як виглядає село в Сполучених Штатах?
— У село проведені газопроводи, водогони, телефонні комунікації. До кожної ферми веде добре впорядкована дорога. В оселях — кондиціонери, автономне опалення — аж не віриться, що це селянська хата. В кожній сім’ї — не тільки пральна, а й сушильна машина. Ніхто там не розвішує білизну на подвір’ї. Фермер не обходиться без комп’ютерів, Інтернету. А ще має різну міні-техніку: машини, які стрижуть траву, всмоктують, скажімо, листя. За три тижні перебування в селах ми не побачили жодної людини напідпитку, не бачили курців. Там це не модно.
Оксана Мигдаль: — Життя в селі і місті майже нічим не відрізняється. Ми були в сільському парку, дуже екзотичному , і туди приїжджають на відпочинок міські жителі. На селі відкриваються готелі, є різні формування кооперативів. У програмі уряду записано: допомогти людям заробити гроші. Зрозуміло, що тоді вони платитимуть податки. Багатий фермер — багата і держава.
— Які ж доходи мають фермери?
Юрій Михалець: — Фермер, який має чистий прибуток 150 тисяч доларів, вважається середнім, а коли він сягає 300 тисяч доларів — то це вже великий. Фермер працює на полі не більше 20 днів на рік. Його виручає високоефективні техніка й технологія. Але й решту часу сільський господар не марнує. Фермери мають, скажімо, ще й адвокатську або нотаріальну контори. Один з фермерів має фірму з реалізації машин і механізмів, інша сім’я ремонтує техніку й організувала свій обслуговуючий кооператив.
У штаті Айова побачив високомеханізовану техніку, потужні тактори, сівалки, культиватори, яких ніколи не бачив у нас. На кожному тракторі є комп’ютер. Залежно від завдання, яке виконує машина (скажімо, вносить добрива), комп’ютер через супутникову систему керує заслонкою агрегата і висіває добрива такі, яких саме бракує у грунті.
— Фермер сам реалізує вирощену продукцію чи має посередників?
— Завдання фермера — вирощувати продукцію, а її збутом займаються кооперативи. В одній з таких структур ми побачили монітор, на якому були висвітлені ціни на кукурудзу на світових біржах. У будь-який час продавець може вибрати найвигіднішу для себе ціну й отримати високий прибуток. Худобу й свині продають на аукціоні. Держава визначає мінімальну ціну, нижче якої продавати не дозволяється. А чому б не запровадити так у нас?
— Варто додати, що в Америці держава визначає мінімальну ціну не тільки на м’ясо, а й на зерно, — зазначив голова обласної Асоціації фермерів Богдан Прус. — Фермер заздалегідь, за п’ять-сім років, знає, що мінімальна ціна за тонну пшениці — 105 доларів, і це відображено в державній програмі розвитку сільського господарства. Тепер в Україні також висока ціна, але торік після жнив доводилося продавати тонну пшениці за 400 гривень.
— Яка установа координує діяльність фермерів?
Юрій Михалець: — У штаті Айова діє фермерське бюро. Це велике, гарно обладнане приміщення, у якому просторі кабінети, а двері навіть позолочені. Багаті фермери, тому й таке привабливе їх бюро. І є великий контраст між цим приміщенням і державним департаментом сільського господарства, у якому навіть обладнання досить застаріле.
Микола Собуцький: — Я познайомився з фермером, який вирощував “чисті” овочі, без хімії. На своєму двогектарному полі він одержав за вирощену продукцію 28 тисяч доларів чистого прибутку.
— Чи не можна було б запровадити цей досвід у нас?
— Мабуть, це трохи віддалена перспектива, адже овочі в нас мають значно менший попит, ніж в Америці, де на обідньому столі третину займає саме “зелене” меню. Одним клієнтам фермер сам доставляє “чисті” продукти, інші — приїжджають до нього, забираючи овочі, і навіть заздалегідь платять немалі кошти, тобто кредитують виробництво. До того ж цей фермер заготовляє ще й “чисте” м’ясо, тобто таке, коли тварин годують природними кормами, і реалізує своїм клієнтам.
Сергій Кошарук: — Звернув насамперед увагу на те, що у фермерському виробництві штату Айова вузька спеціалізація. Там широко використовують кооперування і взаємодію. Фермер, що тримає свиноматок, продає новонароджених поросят. Той, хто придбав їх, вирощує упродовж місяця або двох і реалізує іншому, котрий годує їх до забійної ваги. До того ж, корми постачає інший виробник. І кожний впевнений, що партнер його не підведе, кожному вигідно займатись тією чи іншою операцією.
Цю ситуацію порівнюю з нашими реаліями. Як буває в селі? Якщо я, скажімо, купив комбайн, то сусід робитиме все, щоб і в нього була така ж техніка. Тобто кожен хоче все робити сам.
Якщо вже придбали модерну сівалку, то чому б не скооперуватись кільком фермерам і почергово нею не користуватись? І ще вразило мене те, що американці дуже дисципліновані й законослухняні. Якщо ми зрозуміємо, що треба сплачувати податки не за страх, а на совість, працювати в рамках закону — краще будемо жити.
Любомир ПАХОЛОК.