Мого бійця не відпустили на похорон брата...

Минулого року у такій ситуації мені варто було написати рапорт на відпустку за сімейними обставинами в бригаду, в якій ми воюємо – і його б відпустили, проте все міняється у гіршу сторону.

Тепер бригада, в якій ми воюємо, хоче документи з материнської бригади, материнська каже, ми такі, як вони хочуть, не даємо, у нас інша схема.Тобто мені місяць треба всіх вмовляти? Наші рабовласники, бригада, в якій я воюю, цинічно знущається – адже зрозуміло, що похорона чекати не буде, поки вони папірцями обкладуться.

Мирослав пішов на фронт добровольцем у перший місяць повномасштабки у 18 років. Обманув маму. Його не брали, та він вмовив, підписав контракт і приєднався до розрахунку ПТРК «Стугни» під Скибином. Обороняв Київ. І так далі – вже 4 рік...

Гроші по контракту 18 він не отримав до сих пір. Всі «доки» подано, все в процесі, а я так бачу, що все – пізд*ож. Адже процес вже скоро, як рік, тягнеться – і кінця краю не видно. Пізд*ож. Як і відпустки для військових… Два місяці, кажете, «положено»? На похорони відпустити – «закусили». Це насолода владою над солдатами?

Два місяці, кажете, «положено»? На похорони відпустити – «закусили». Це насолода владою над солдатами?

Мирослав через загибель брата отримав підстави звільнитися з армії. І його образа за таке ставлення до себе така глибока, що він ухвалив таке рішення. Хоча він був єдиним в моєму взводі, хто не думав про мобілізацію і хотів служити, дуже мотивований, серйозний, професійний.

Так, я залишилася без найкращого бійця. І не одна я залишилася без найкращого бійця… Всі ви.

Але я підтримую таке його рішення. Бо він – найкращий, і я хочу, щоб він жив, побачив життя, народив дітей. Бо зараз таке коїться – нас вбиває власна армія – і морально, і фізично.

Тетяна ЧОРНОВОЛ, журналістка, громадська діячка, військова.

Зараз також читають: «Я обираю війну».