Лідера ОУН Андрія Мельника та його дружину перепоховали в Україні

Повернувся в рідну землю через понад 70 років

Подія стала першим почесним перепохованням у Пантеоні видатних українців на території Національного військового меморіального кладовища (НВМК) у Київській області.

Урочистий ритуал відвідали найвищі посадовці країни. Серед присутніх були: Президент Володимир Зеленський, прем’єр-міністерка Юлія Свириденко, голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, керівник ГУР Кирило Буданов та експрезидент Віктор Ющенко.

До могили символічно внесли землю, привезену з їхнього попереднього місця спочинку в Люксембурзі. Кам’яний надгробок авторства скульптора Григорія Крука вирішили перевезти до рідного села Мельника – Волі Якубової на Львівщині.

Андрій Мельник (1890–1964) – військовий та політичний діяч, соратник Євгена Коновальця, який очолив ОУН у 1938 році. Зазнавав переслідувань, пройшов нацистський концтабір Заксенгаузен. Помер 1 листопада 1964 року в Кельні (Німеччина) та спочатку був похований у Люксембурзі.

Мельниківці робили ставку на дипломатію, бандерівці стояли на радикальних позиціях.

Софія Федак-Мельник (1901–1990) – громадська діячка, активістка «Пласту», яка підтримувала визвольний рух і допомагала чоловіку координувати мережу ОУН у світі.

Як зазначили в Українському інституті національної пам’яті, наразі за кордоном залишаються похованими понад 11 тисяч видатних борців за українську державність. Наступним кроком планують організувати повернення праху першого голови ОУН Євгена Коновальця з Роттердама.

У чому був конфлікт між «бандерівцями» і «мельниківцями»?

Після вбивства Євгена Коновальця у 1938 році, новим лідером ОУН став Андрій Мельник. Проте молоде покоління на чолі зі Степаном Бандерою звинуватило старше керівництво в пасивності й вимагало оновлення.

Мельниківці робили ставку на дипломатію, легальні акції та розраховували на допомогу європейських союзників (зокрема Німеччини). Бандерівці стояли на радикальних позиціях, виступали за революційну боротьбу, масові повстання та опору власними силами.

Це був конфлікт між «крайовиками» (молодими радикалами з Галичини та Волині, які пройшли польські тюрми), та «естетами» (старшими емігрантами, які жили переважно в Європі).

У 1939–1940 роках Бандера вимагав перенести центр управління в Україну для підготовки збройного повстання проти СРСР, тоді як Мельник вважав це передчасним.

Бандерівці також вимагали виключити з проводу ОУН одних із найближчих соратників Мельника, звинувачуючи їх у неефективності, але отримали відмову.

Наслідки протистояння: ОУН розпалася на дві ворожі фракції – ОУН(м) (мельниківці) та ОУН(р) / ОУН(б) (революційні – бандерівці).

У перші роки Другої світової війни їхня боротьба часто переходила у відкрите збройне протистояння та взаємне винищення, що послаблювало український національно-визвольний рух.

Василь РОГУЦЬКИЙ

Читайте також: «Завтра до Луцька приїжджає митрополит Київський і всієї України Епіфаній».