Кварцяний з Волині отримав пропозицію стати тренером

Український футбол втратив ще одну неординарну особистість – трагічно пішов з життя В'ячеслав Шарпар (його знайшли мертвим у морі в Греції). Він був справді унікальним гравцем, який умів знаходити своє місце в абсолютно різних командах. В'ячеслав міг безкомпромісно вигризати центр поля у жорсткій Волині Віталія Кварцяного, а вже згодом – грати в розумний, технічний футбол у Металісті Мирона Маркевича поруч із зірковими бразильцями.

– Віталію Володимировичу, під вашим керівництвом В'ячеслав Шарпар провів найбільше матчів у кар’єрі. Пам'ятаєте той момент, коли вперше побачили його і як він перейшов із «Десни» у «Волинь»? – запитав кореспондент «Українського футболу» у 72-річного Віталія Кварцяного.

– Я його побачив, коли він був ще зовсім молодим. Він мені сподобався своїми нестандартними діями. Високий такий, розумний хлопчина. Ми тоді програли «Десні» вдома 1:4. Він забив нам гол чи два, я вже точно не пам'ятаю. Це було як із Ярмоленком у Чернігові, коли він у 17 років вийшов і забив нам. Я одразу хотів його забрати, підписати за «Волинь, але його тоді перехопило «Динамо». З Шарпаром ми домовилися, і коли його контракт закінчився, він перейшов до нас вільним агентом. Оформили все законно, без жодних компенсацій.

– Якою Шарпар був людиною?

– Мовчазний. І це іноді не давало йому можливості стати більш масштабним футболістом і гравцем збірної. У нього шанс був! А він казав: «Та все нормально, мене все влаштовує». Не хотів досягати більшого. А потенціал у нього був величезний. Я мав із ним різні розмови, пояснював, що він повинен бути кращим. 

Я йому казав: «Чого ти зупиняєшся?», а він мені: «Чого ви до мене причепилися, все нормально. Я ж непогано граю». – «Так, ти непогано граєш, але «непогано» – це погано! Треба грати відмінно!». Його все влаштовувало так, як є. При цьому він був хороший, компанійський хлопець. Я його оцінюю дуже позитивно.

– Як він витримував ваші славнозвісні навантаження?

– Всі витримували, і він мусив. Як то кажуть, з вовками жити – по-вовчому вити. Коли були серйозні навантаження, він не усміхався. Я читав на його обличчі: «Нафіга мені це треба?». Але він на полі міг усе. М'яч у нього було не відібрати, вгорі міг виграти, та ще й забивав. Дані були чудові: 190 зріст, 80 кілограмів ваги. За футбольними мірками – ідеально. Валерій Васильович Лобановський любив такі параметри, у нього так грали Решко, Фоменко, Балтача, Кузнецов.

Шарпар міг би спокійно грати в київському «Динамо». Він адаптовувався до будь-якої команди. У Латвії став чемпіоном із ФК «Рига», у «Ворсклі» був одним із лідерів. Але його влаштовували скромні футбольні амбіції. Щоб менше доводилося напружуватися.

– У «Волині» теж був одним із лідерів.

– Він ніколи не сидів у мене в запасі! Я йому казав: «Я від тебе не відстану, ти мусиш бути в збірній!». У мене грав В'ячеслав Шевчук. Так от Шарпару до збірної було пів кроку, а Шевчуку треба було десять кроків зробити і постійно напружуватися. Але Шевчук цього хотів: і на тренуваннях викладався на повну, і після занять залишався. І в підсумку доріс до Шахтаря і збірної. 

Якби Шарпар працював, як Шевчук, його б купив «Інтер» чи «Мілан». Розумієте різницю? Його біда – він зі шкіри не ліз. Це була його «футбольна скромність».

Якби Шарпар працював, як Шевчук, його б купив «Інтер» чи «Мілан». Розумієте різницю?

– Давайте згадаємо його гучний трансфер у «Металіст». Як взагалі виник варіант із харківським клубом?

– Тоді «Металіст» готувався до єврокубків, і у них отримали травми Клейтон Шав'єр, Тайсон та Марлос. Ми з Мироном Богдановичем тоді часто співпрацювали. Маркевич каже: «Треба щось міняти, Крістальдо не вистачає зросту, треба стратегічно дотискати команду». Я кажу: «Мироне Богдановичу, є Саша Пищур. Високий нападник, стратегічно важливий». А Шарпар міг зіграти на будь-якій позиції – починаючи від воротаря і закінчуючи крайнім нападником.

Вони з Пищуром дружили. Мирон Богданович попросив, я відпустив їх на збори. Поїхали вдвох із «Металістом» в Емірати.

– Але ж підписали в підсумку тільки Шарпара.

– Пищур там багато забивав. Мирон сказав: «Напевно, я їх візьму». Потім підключився Євген Красніков. Я як менеджер назвав пристойну суму, бо нам у Луцьку не було за що на збори їздити, бюджети ні міський, ні обласний ні копійки не давали. Домовилися за двох, але потім із Пищуром вийшла якась недомовка, а от Шарпаром Маркевич був задоволений. Його й взяли.

У центрі поля в Металісті була специфічна ситуація. Шарпар із бразильцями здружився, але ніби казав: «Хлопці, я вам кашу псувати не буду. Ви бразильці, ви і грайте. А я можу і не грати». Отаке ставлення. Хоч керівництво Металіста ніколи не шкодувало, що його взяли.

– Проте Шарпар потім ще неодноразово повертався у «Волинь».

– Його тягнуло до мене. Потім травмовані в «Металісті» вилікувались, і його віддали нам в оренду безкоштовно. 

Хоч був у нас конфлікт, коли Шарпар проти «Металіста» не захотів виходити. Я кажу: «Йди грай!». А він: «Я не буду грати». Я ж йому пояснюю, що він у нас в оренді, мусить грати. Був такий емоційний момент. Але життя продовжувалось, ми працювали далі. Колектив у нас був хороший і Шарпар завжди був у групі лідерів команди, мав авторитет. Я шкодую, що він не реалізувався як футболіст на всі 100%, бо мав дуже серйозні можливості.

Я шкодую, що він не реалізувався як футболіст на всі 100%, бо мав дуже серйозні можливості.

– Коли ви востаннє з ним спілкувалися?

– Приблизно півтора року тому. Він вже займався агентським бізнесом, був десь у країнах Балтії, дзвонив мені, пропонував роботу. Але я йому сказав: «Слава, я вже нікуди не хочу їхати. Люди подивляться в мій паспорт, а там сам розумієш, які цифри». Були моменти, коли я хотів піти з футболу, але організм і психологія все одно тягнуть до того, чим ти займався все життя. Хотілося б ще попрацювати і реалізувати те, що не зміг раніше.

Зараз також читають: Чемпіонат світу-2026 з футболу: хто сьогодні забив і пропустив (Відео голів).