Святослав Пирожко 18 років очолював Волинську обласну державну телерадіокомпанію – від початку її створення і в період розквіту до 2010-го року.
«Крім журналістики, у цьому житті я більш нічим не займався». Пам'яті волинського журналіста Святослава Пирожка
14 серпня Луцьк попрощався з колишнім очільником Волинського телебачення Святославом Пирожком. Серце журналіста зупинилося 13 серпня, на 86-му році життя. Заупокійна відправа відбулася у нижньому храмі Свято-Троїцького кафедрального собору міста Луцька. Місцем спочинку Святослава Пирожка стало міське кладовище у селі Гаразджа
Від редактора горохівської районки – до очільника «Волинського телебачення»
Святослав Пирожко народився 14 січня 1941 року в селі Мирне колишнього Горохівського району. Після навчання у місцевій школі вступив до Львівського залізничного технікуму, але, оскільки ще учнем дописував до різних газет, вирішив стати журналістом.
У 1965 році здобув вищу журналістську освіту. Після закінчення вишу став редактором газети в Горохові.
З 1992-го він – генеральний директор Волинської облдержтелерадіокомпанії Держтелерадіо України. Займав цю посаду до травня 2010 року, коли вийшов на пенсію.
Був членом Національної спілки журналістів України з 1960 року. 1991 року отримав звання заслуженого журналіста України.
Після 2010 року працював радником Голови Держкомтелерадіо України.
Він є автором кількох публіцистичних книг та збірок, в основу яких лягли його багаторічні радіоефіри, подорожі та сценарії до документальних телефільмів:
«П’ять хвилин у суботу» (2008 рік) – збірник коротких публіцистичних есеїв та кореспонденцій. Основу видання, випущеного Волинською обласною друкарнею, склали його авторські роздуми та твори, які понад двадцять років звучали в ефірі Волинського радіо.
«Сакартвело, любове моя!» (2013 рік) – книга у жанрі публіцистики, що вийшла друком у видавництві «Терен». Вона являє собою «грузинські замальовки» та художні враження автора від подорожей Грузією.
Святослав Костянтинович ще й ще раз повторював афоризм Євгена Сверстюка: «Не можна вірити в Бога, а жити так, наче його нема».
«Українські душі» – книга-збірник телевізійних фільмів та сценаріїв. Вона містить матеріали телевізійних зустрічей і програм за участю відомого українського дисидента, філософа та земляка автора – Євгена Сверстюка.
Окрім окремих видань, Святослав Пирожко написав десятки сценаріїв до художньо-документальних телефільмів Волинської ОДТРК, які неодноразово здобували нагороди на всеукраїнських та міжнародних медіафестивалях.
«З газетою «Волинь» я понад 75 літ»
Так сказав заслужений журналіст України Святослав Пирожко в одному з інтерв’ю для нашої газети, проілюструвавши це таким спогадом:
– Зі свого раннього повоєнного дитинства, бо сім’я колишнього артилериста-зенітника, який 30-літнім захищав від гітлерівців місто на Неві, і на три роки молодшої, із чотирма «клясами» польської школи, матері трьох діток, найменшому з яких (тобто мені) на початок фашистської окупації виповнилося лишень пів року, – передплачувала на скупі колгоспні трудодні аж три газети, серед яких була і «Волинь» – «Радянська Волинь».
Із висоти прожитих літ Святослав Костянтинович пригадував, що «впродовж усього вже й досить тривалого буття на цьому світі, крім журналістики, більш нічим не займався»:
– Я ще й дотепер зберігаю вирізку з «Радянської Волині» із віршем Бориса Олійника – на той час студента факультету журналістики Київського держуніверситету імені
Т. Г. Шевченка, який проходив практику в Луцьку. Той вірш мав назву «Найкраща професія», і я вчитувався в рядки про всюдисущого газетяра».
Святослав Пирожко особливо дорожив знайомством із всесвітньо відомим земляком Євгеном Сверстюком. Публіцисту і літературознавцю, філософу, есеїсту, поету, політв’язню радянського режиму, який став совістю української нації він присвятив свою книжку «Українські душі». Це – збірник телевізійних фільмів за участю Євгена Сверстюка (1928–2014), автор сценаріїв яких – Святослав Костянтинович. «Дякую за ваші фільми – вони найкращі сьогодні», – написала свого часу йому дружина Євгена Сверстюка Валерія Андрієвська.
А ось те, що це «найкраще» було створене, – не випадковість. Святослав Пирожко – не просто земляк знаменитого волинянина (народився, як і Сверстюк, на Горохівщині), – він був особисто знайомий із ним. Як розповідав в одному з інтерв’ю на сторінках «Волині», заочно знав про нього ще в Горохові. Й ось такий спогад із того часу: «Євгена Сверстюка заарештували 14 січня 1972 року, а судили влітку 1973-го. Його мама, Євдокія Яківна перед тим потрапила на операцію до відомого горохівського хірурга Михайла Рощини. Сюди приїхав син Євген і з вдячності за старання подарував лікареві свою книжку з есеєм «Собор у риштуванні», виданий у Парижі на підтримку переслідуваного радянським режимом роману Олеся Гончара «Собор». Місцевим каральним органам стало про це відомо, і лікареві категорично запропонували бути свідком звинувачення на суді в Києві. Але Михайло Рощина, як порядна людина, відмовився свідкувати, за що отримав партійне стягнення і втратив посаду. А Євген Сверстюк отримав 7 років таборів суворого режиму у Пермській області та 5 років заслання в Бурятії».
Як пригадував Святослав Пирожко, вони з Євгеном Сверстюком не раз згадували згодом про це під час багатьох зустрічей при підготовці радійних, а особливо телевізійних програм і фільмів. Більшість цих сценаріїв увійшли до його книжки «Українські душі». Святослав Костянтинович ще й ще раз повторював афоризм Євгена Сверстюка: «Не можна вірити в Бога, а жити так, наче його нема». З телевізійних зустрічей із Євгеном Сверстюком, які запропонував читачам його земляк Святослав Пирожко, постає людина, яка прожила героїчне життя, не бравши до рук зброї.
