Юна волинянка: «Війна закінчиться, і саме нам, молодим, відбудовувати Україну!»

Дарина Рудь – серйозна й водночас життєрадісна дівчина. Вірить у дружбу, любить дотепних ровесників, має власну думку про важливість освіти, культури та історії.

Цьогоріч вона сміливо взяла участь у традиційному ліцейному конкурсі «Учень року – 2026». За результатами голосування педагогів та учнів переможцями в окремих номінаціях стали дев’ятикласник Іван Тимошук («Ерудит»), одинадцятикласники Денис Мельник («Спортивна гордість ліцею») й Олександра Білик («Творчість»). А звання «Лідер» виборола наймолодша учасниця – восьмикласниця Дарина Рудь.

Директор ліцею Валентин Бочковський називає цей конкурс чудовим стимулом для школярів. А колективу «Волині» особливо приємно, що Дарина зростає в родині горохівчан, які десятиліттями залишаються вірними читачами нашої газети.

Тож знайомимося ближче з юною волинянкою, чиї мрії – про щасливу родину, мирне життя та майбутнє України.

– Дарино, ти перемогла в номінації «Лідер». Які якості, на твою думку, допомагають заслужити таке визнання?

– Передусім важливо добре вчитися, адже знання дають змогу спілкуватися на різні теми, знаходити цікавих співрозмовників і, як писала Леся Українка, «зуміти своїм життям до себе дорівнятись». Не менш важливо поважати людей. Звісно, не всі можуть бути відмінниками, успішними спортсменами чи творчими особистостями. У кожного свої захоплення й таланти. Але я дуже ціную взаємоповагу й дружу з усіма, хто відкритий до щирого спілкування.

– Які предмети любиш найбільше і скільки часу витрачаєш на домашні завдання?

– Мені легко даються алгебра, українська література, українська й англійська мови та фізкультура. Охоче беру участь і в олімпіадах з інших предметів. Звісно, радію перемогам. А щоб добре підготуватися до уроків, вистачає не більше трьох годин.

 Нам не пощастило із сусідами-росіянами, та війна закінчиться, і саме нам, молодим, відбудовувати Україну. Бо нам тут ще жити й жити.     

– Кажуть, ти маєш виняткову пам’ять. А на захоплення час залишається?

– Авжеж! Дуже люблю відвідувати зразкову літературно-драматичну студію «Симфонія слова», якою керує наша педагогиня Любов Бойко. Подобається перевтілюватися в різних персонажів, бути ведучою заходів та екскурсоводом у шкільному музеї.

Ще одне моє захоплення – аплікації з кольорового й білого паперу. Обожнюю волейбол, тому не пропускаю тренувань Софії Березюк. А на сцені народного дому «Просвіта» вчуся граціозно танцювати під керівництвом Яни Шумчук. Залюбки виконую й доручення класної керівниці Лариси Ютіної.

– І як ти всюди встигаєш? Мабуть, доби замало?

– А я випросила в батьків, дідусів, бабусь і навіть прабабусі дозвіл купити електросамокат! На ньому значно швидше діставатися з одного кінця міста в інший. Звісно, їжджу, як усім обіцяла, дотримуючись правил дорожнього руху (усміхається. – Авт.).

 

– Директор ліцею Валентин Бочковський відзначає твою вихованість, за яку ти завдячуєш родині. Чого навчаєшся у своїх рідних?

– Дуже всіх люблю, захоплююся їхніми професіями й пишаюся ними! Моя мама Ірина Валеріївна – головна спеціалістка відділу фінансового та матеріального забезпечення управління з гуманітарних питань Горохівської міської ради, тато Сергій Степанович – помічник судді Горохівського суду.

Бабуся Інна Олександрівна Гайд завідує дитсадком «Казка», а дідусь Валерій Антонович працює водієм Горохівського відділення екстреної медичної допомоги. Бабуся Лариса Анатоліївна Рудь – вихователька  дитсадка, дідусь Степан Степанович – колишній дільничний інспектор, якого добре знають у місті. Прабабуся Лідія Іванівна Міндюк працювала в Горохівському районному суді.

Усі вони вчать мене відповідати за свої вчинки, бути доброю й допомагати іншим. А працелюбності вчуся в прабабусі Ліди! У свої 92 роки вона щодня прагне щось робити. Недавно навіть прийшла на город вибирати картоплю!

– А якими, на твою думку, мають бути справжні друзі?

– Безкорисливими, відкритими, жартівливими, легкими на підйом і готовими підтримати цікаву ідею.

– Ким мрієш стати? Чи не плануєш, як чимало української молоді, навчатися за кордоном?

– Можливо, оберу професію юриста або перекладача. Але навчатися хочу в рідній країні. Нам не пощастило із сусідами-росіянами, та війна закінчиться, і саме нам, молодим, відбудовувати Україну. Бо нам тут ще жити й жити!

– А що розповіла б іноземним друзям про Україну?

– Насамперед запросила б їх у гості! Щоб на власні очі побачили наші мальовничі волинські озера, величні Карпати, колоритні села й прекрасні міста, які після воєнної розрухи ми відновимо ще гарнішими!

– Хто у вашій родині читає газету «Волинь»?

– У руки беруть усі, а читають – що кому до душі! Я ж найперше шукаю на сторінках світлини своїх земляків-горохівчан!

– І наостанок: що хотіла б сказати своїм учителям, наставникам і найріднішим людям?

– Я навчаюся в ліцеї, де працюють неймовірно креативні вчителі-професіонали. А моє дозвілля цікаве завдяки чудовим наставникам. Моя родина є і завжди буде для мене найважливішою, а дім – місцем, де завжди сонячно від любові та взаємоповаги!

Леся ВЛАШИНЕЦЬ

Читайте також: «У місті на Волині оновили кімнати для переселенців: на ремонт витратили понад 7 мільйонів гривень».