До салону луцької маршрутки увійшла акуратно одягнена бабуся і, намагаючись перекричати російську попсу, почала проказувати тексти молитов, які завершувалися банальним «дайте — не минайте». Кондуктор резонно зауважила:..
До салону луцької маршрутки увійшла акуратно одягнена бабуся і, намагаючись перекричати російську попсу, почала проказувати тексти молитов, які завершувалися банальним «дайте — не минайте». Кондуктор резонно зауважила:
— Жіночко, автобус — не храм, і тут моє робоче місце, тут я прошу оплатити проїзд, а ви просите — дійсно лиш Господь відає на що. Невдоволена прохачка вийшла на наступній же зупинці. Вийшла за нею і я, хотілося дізнатися причину її жебракування, може, і справді чимось треба допомогти? Але бабусі було не до спілкування, бо наближалася наступна маршрутка, куди вона встрибнула доволі проворно. Так, наші пенсії у переважній більшості убогі, а ціни галопують, але не всі можуть подолати психологічний бар’єр, щоб простягнути руку зі словами «дайте — не минайте». А ті, що наважилися, далеко не завжди просять на шматок хліба. Частіше — на пляшку, або, як пожартувала одна знайома, яка трохи розуміється на «жебрацькому» бізнесі, «на третій телевізор». Тож, либонь, мають рацію у Прибалтиці, де законом заборонено і жебракувати, і подавати у громадських місцях. Просити і подавати милостиню можна лише на території храмів. За ситуацією спостерігала Одарка Нєтопеж.
