«Добираючись до Луцька автостопом, мала співрозмовником далекобійника з Білорусі. Говорили про культурне життя Європи та України. Поцікавилась, яку думку мають білоруси про українців?..
«Добираючись до Луцька автостопом, мала співрозмовником далекобійника з Білорусі. Говорили про культурне життя Європи та України. Поцікавилась, яку думку мають білоруси про українців?
Виявилось, що вона була хорошою, доки... Водій розповів про випадки, коли українські далекобійники у своїх же білоруських товаришів, коли ті не бачили, зливали собі пальне. Тому у них сформувалась думка про те, що ми, українці, полюбляємо брати все, за чим нема пильного нагляду. «У Європі все зовсім не так. Ніхто нічого чужого не візьме, бо європейці думають не тільки про себе. А українець вкраде, і йому добре, а що так і про всіх українців будуть думати — йому байдуже», — розмірковував, пильно стежачи за дорогою, мій співрозмовник. Якоїсь миті я помітила, що біля пішохідного переходу на узбіччі траси стояв хлопчик. Він вдивлявся у кожен автомобіль, що швидко проїжджав мимо, чекаючи миті, коли зможе рушити через перехід. Як не дивно, зупинилась, щоб пропустити його, лише фура, яка їхала перед нами. Це був товариш мого співрозмовника, теж білорус. Ще п’ять водіїв автомобілів, що їхали по зустрічній смузі, не захотіли пригальмувати». Мандрувала й червоніла за невихованих українців Катерина Собуцька.
