У четвер ми вперше посеред робочого дня замкнули нашу редакцію і всім колективом рушили до собору. Прощатися з редактором...
У четвер ми вперше посеред робочого дня замкнули нашу редакцію і всім колективом рушили до собору. Прощатися з редактором.
Дорогою завернули у сквер, куди тепер перемістилися від універмагу квіткові ятки. Продавці квітів були трохи спантеличені несподіваним велелюддям. Поцікавилися — для кого квіти? Дізнавшись, що для головного редактора «Волині», щиро нам співчували й робили скидки. А одна жіночка витягнула з відра цілий оберемок жовтих тюльпанів, обгорнула їх траурною стрічкою і простягнула мені. — Але ж я вже купила троянди! — киваю на букет. — Та це я вам просто так даю, для редактора,— щиро мовила жінка. Я не запитала, що спонукало її до цього жесту, але й так неважко здогадатися. Добрі люди залишають добру пам’ять.
