Зібралися ми ото з жінками знову біля під’їзду на подвір’ї нашому в місті Луцьку про мажоритарні вибори побалакати. Цікаво події розгортаються. Сам губернатор свою кандидатуру зняв. Вже не кандидат у депутати. А був єдиний достойний суперник, хто б міг із теперішнім народним депутатом Ігорем Палицею потягатися на тих, як то їх, перегонах передвиборчих. Бо ж і він благодійністю займався. Правда, масштаби малі, але… І ось знявся із тих виборчих перегонів. А так гарно починав. В останній день реєстрації подав заяву і успішно, на відміну від екс–губернатора Володимира Бондара, якому такий бліц–реєстр не вдався через якусь помилку. Зрозуміло, що теперішній — не колишній. Отак Борис Петрович добрий старт у перегонах взяв, та не зміг розігнатися, потупцював трохи, захекався і з дистанції зійшов. Ніби прямував до Верховної Ради, але різко повернув до ЦВК і заяву свою… забрав. Певно, побачив, не добіжить до фінішу першим. А другим бути Петровичу нібито незвично. Хоча бачимо, що пора звикати. Все тече, все міняється. Але це створило непередбачену ситуацію. Було у місті Луцьку 14 кандидатів, а стало 13. Баби кажуть: нещасливе число, чортова дюжина. Треба негайно щось робити. Стали ми думати–гадати, як з того суперскладного становища вийти. І тут одній громадській активістці, бабі Мотроні, мудра думка в голову стрельнула, щоб ще хтось, хоча б один, зняв свою кандидатуру з тих передвиборчих змагань. Але ж хто?.. Зібрали консиліум, вирішили свої поради дати. Але питання не просте, бо ми більшість тих кандидатів у нардепи ніколи не бачили, хоча б по телевізору, і про них нічого не чули. Ми з Мотроною комп’ютер включили, в Інтернеті полазили та список претендентів від виборчого округу № 22, що по місту Луцьку, склали. Але вже без Бориса Клімчука. Взяли той реєстр, сидимо з бабами на лавочці й голови чухаємо, хто б то міг ще свою кандидатуру зняти, щоб 13 у списку не було. Скажімо, Петро Кравчук. Хто з лучан про нього щось раніше, до виборів, чув? Та ніхто й нічого. А тут — явився, не запилився. Згадали… Колись автодором кілька місяців керував. У газетах писали, що державні гроші виділив в кінці року, та так пізно, що їх в Луцьку не змогли освоїти і назад в казну повернули. А він цю нездалу оборудку ще й собі у найвищі заслуги приписує. До того ж сумнівну фірму якусь дорожну створив, яка тендер виграла. Ото й вся бурхлива діяльність на користь громади. У біографії написав: освіта середня. Каже, що інститутський диплом у нього вкрали совєцькі правоохоронні органи. То хоч би поїхав у той інститут та копію зробив. Чи не знає, де той інститут, чи ліньки. А який же тоді з нього депутат буде, як навіть не напнеться, щоб копію свого диплома про вищу освіту мати? Отож, міг би наслідувати приклад губернатора і правильно зробив би. Баби вважають, що йому опозиція не дозволить знятися з перегонів. Але я так скажу: найсильніша опозиція — то ми з бабами. Або професор Юрій Недужко. Юний талант, якого не бере на роботу жоден із солідних університетів, бо диплома професорського нема у нього. Полюбувався трохи своїми портретами на сіті–лайтах і біг–бордах, трохи попустодзвонив у пресі — і досить. Навіщо чужі чи свої гроші на свою рекламу тринькати. Хоч мені чужих грошей не шкода, але жаль симпатичного чоловіка, який так полюбляє фотографуватися з відомими діячами. Ми його вже просили сфотографуватися з Ангелою Меркель, Бараком Обамою і Папою Римським. Поки ніяких результатів. От би на фотографії гривні тратив. А список кандидатів, що з «юним професором», що без нього, як кажуть поляки, «вшистко єдно». Про Олену Голєву я давно говорила подругам, що вона хоче бути депутаткою. І тепер мене всі називають гадалкою. Уточню одну важливу деталь: вона вже має досвід знімання своєї кандидатури на попередніх виборах, коли хотіла стати мером Луцька, але вчасно схаменулася. Подібна ситуація і зараз. Пора схаменутися. Але тут всі наші баби–активістки стали на мене кричати. Хоч, кажуть, у неї шансів якийсь відсоток чи трохи більше, але хай у списку буде. Інакше — дискримінація. Не цікавий список без жіночої кандидатури. Що то є бабська солідарність! Я з ними погодилася. Правда, як на мене, то навіщо пані Олені бути народним депутатом, як вона вже собі присвоїла звання «народного адвоката». Сьогодні ти депутат, завтра — не депутат. Натомість адвокатом можна все життя бути. Ще хочу про місцевого нашого міського депутата–самовисуванця Андрія Козюру сказати. Молодий та енергійний. Завзято захищає своїх родичів та друзів, котрі якийсь фешенебельний заклад в центрі міста будують на вулиці Винниченка. Там гарний скверик був. Вже мало не половину житлового будинку ним заступили, ледве на тротуар не залізли. А якби могли, то й на проїжджу частину поперлися б. І в парламент так мітить, хоч ніяких шансів не має. На біг–бордах красується, пустопорожні лозунги проголошує: «Потрібні кардинальні зміни!» Ніби це він придумав і це його до чогось наче зобов’язує. Цирк, та й годі! Але пан Козюра, хоч і потрібної підтримки в електорату не має, певно, не піде за губернатором, бо, кажуть люди, дуже любить піаритися. От Віталій Кварцяний, той міг би свою кандидатуру зняти, раз знову знайшов роботу — очолив запорізький «Металург». Баби сміються з мене: добре, що нагадала, а то ми вже й забули, що Кварцяний у депутати йде. Може він команду з копанки у парламенті хоче створити і там їм трохи пілюлєй дати за погані політичні ігри. Але хочеш, то треба агітувати за себе. А ні — то подавай заяву в ЦВК. Ще є козацький отаман Віталій Федосюк. Гарні вуса має. Не розуміємо, навіщо генералу Верховна Рада, як там козаків нема. Більшість — запроданці і яничари. І закони антиукраїнські приймають. Не впишеться козак у таку братію. Міг би також зняти свою кандидатуру і про нього заговорили б. А так всі мовчать. І він мовчить. Певно, в засаді поки перебуває, пістоля порохом набиває чи, може, козацького листа турецькому султану готує до друку. Про таких кандидатів, як Алєксєєв, Божидарнік, Гайдучик, Пащук, Сітуха, Плакса, нема що й сказати. Ми з бабами тут одностайні: вони можуть усі гуртом зібратися і, наслідуючи приклад Бориса Петровича, свої заяви позабирати. Як кажуть росіяни: «нє по Сєнькє шапка». Ніякої втрати для виборчого процесу в обласному центрі Волині не буде, все пройде непомітно, як непомітні ці достойники своїми потугами у громадській та політичній діяльності, а рівнозначно і в передвиборчих забігах. Ще раз з бабою Мотроною переглянули списки кандидатів. Нема кому з Ігорем Палицею конкурувати у передвиборчих змаганнях. Могли б усі сміливо заяви забирати. Але не подумайте, що я і мої сусідки–активістки такі категоричні. Знімати чи не знімати свою кандидатуру, то особиста справа кожного кандидата в нардепи. Ми просто дали пропозиції. Нам не важливо, скільки людей знімуть себе любимого з кандидатського реєстру, але хотілося б, щоб позбутися того нещасливого числа 13, тобто чортової дюжини. У нас так часто буває: побачать, що десь двері відчинені, то кожен, кому треба і не треба, носа суне. Раптом щось надурняк дають. А може щось дадуть, щоб носа туди не пхав. Отакі заморочки у людей. Тож і в політику кожен, кому не лінь, пхається. Але, як кажуть в народі, не в свої двері не рипайся. Шкода, що не всі ту мудрість пам’ятають і розуміють. Ваша баба Галя, корінна лучанка.
