На Волині останнім часом спостерігається інтерес деяких партійних діячів до проблеми молока...
На Волині останнім часом спостерігається інтерес деяких партійних діячів до проблеми молока. Говорити про те, що її немає, — значить брехати. Низька закупівельна ціна за літр молока дійсно існує, але вона була і в ті часи, коли нинішні опозиціонери, такі, як бютівець Анатолій Грицюк, були при владі. Це й зрозуміло, адже коли на носі вибори і немає з чим йти до людей, то тема молока стає дуже благодатною
Василь МИРОНЧУК
Останнього місяця в багатьох газетах обласного масштабу цей горе–політик почав репетувати не тільки про ціни на молоко, а й про те, що його головний опонент по округу начебто винен у величезних боргах за молоко перед селянами. Зрозуміло, що мова йде про Ігоря Єремеєва. Мені як журналісту перш за все важлива об’єктивність у тих матеріалах, які я читаю. Впевнений, що кожному читачу також важливо, щоб на- передодні виборів його не годували брехнею. Тож, начитавшись таких матеріалів, мені захотілося розібратися в цій проблемі. Для цього я провів журналістське розслідування, в якому з’ясував, кому дійсно належать молочні заводи на Волині. Як саме чиновники, які БУЛИ і є при владі, задіяні в корупційних схемах, через які селяни не отримують справедливу платню за молоко. Зараз я вирішив надати основні зібрані факти, а в наступному матеріалі запропоную всю справжню підноготну тих людей, яким вигідно маніпулювати молочною темою. Отже, Грицюк привселюдно заявляє, що «Рожищенський сирзавод» та «Ратнівський молокозавод», які мають мільйонні борги перед волинськими селянами за здане молоко, начебто належать Ігорю Єремеєву. Справа в тому, що саме ці заводи збирають молоко по території Маневицького виборчого округу, де йдуть на вибори і Грицюк, і Єремеєв. Як виявилось, Єремеєв є акціонером «Дубномолоко», яке не тільки не збирає молоко на цих територіях, а й не має заборгованостей перед селянами. І, звичайно, це не міг не знати Анатолій Грицюк. Тож він почав приписувати у власність Єремеєва підприємства–боржники, щоб, мабуть, очорнити його в очах людей. Офіційно «Рожищенський сирзавод» та «Ратнівський молокозавод» належать зовсім іншим людям! Голова правління Рожищенського сирзаводу Літвінчук Володимир Арсентійович, а власник — Кліщ Ігор Миколайович (Москва). Відповідно, генеральний директор «Ратнівського молокозаводу» Дудік Анатолій Микитович, а власник — Гросман Олег Олександрович (Київ). Чи дійсно Грицюк не розуміє, що він бреше людям?! Звичайно, розуміє. Тому придумав новий аргумент в політичній боротьбі проти Ігоря Єремеєва: що начебто той пустив «під ніж» маслозавод в Камені–Каширському. Як мені вдалося з’ясувати, ситуація наступна. Завод, який за радянських часів переробляв 120 т молока на день, за 10 років безгосподарних власників занепав. У 2001 році, коли завод купила компанія «Континіум» (одним із засновників якої є Ігор Єремеєв), завод працював на 10% від потужності, ледь переробляючи 15 т молока на день. Не було сировини. Не було налагодженого збуту продукції. Понад 100 працівників майже не мали роботи і не отримували зарплати. Новий власник за перший рік збільшив переробку до 100 т молока на день. Але проблеми заводу, накопичені за 10 років, залишались. Обладнання, встановлене на початку 60–х років, виходило з ладу щодня. На заводі потрібно було проводити масштабну реконструкцію, яка би коштувала десятки мільйонів доларів. Але треба згадати, що відбулося в державі в 2001-2002 роках: політична нестабільність, банки перестали видавати кредити. Нові власники до кінця намагалися зберегти виробництво та робочі місця для людей. Але останнім акордом став масовий вихід на ринок України потужних європейських та російських виробників сирної та молочної продукції. Тоді Камінь–Каширський маслозавод остаточно втратив покупців своєї продукції. Стало зрозуміло, що підприємство не може втриматися на плаву без підтримки держави або банківських кредитів. Після кількох років боротьби за підприємство було очевидно — відродити його не вдасться. До честі власників, вони не ошукали звичайних працівників, як робилося тоді масово на інших підприємствах, і кожен працівник отримав заробітну плату та належні компенсації в повному обсязі. Отже, тема молочного бізнесу в руках таких опозиціонерів, як Грицюк, стала не більше, ніж брудною політичною технологією. До речі, під час зупинки Камінь–Каширського заводу, нинішня опозиція і сам Грицюк були при владі. Тому вони безпосередньо причетні до краху молочної галузі на Волині. Як дати людям роботу, як селянам отримувати від держави справедливі дотації — думати над цим складно. Простіше брати хабарі від молокозаводів за неформальний дозвіл заготовляти молоко по селах свого району. Далі буде…
