ЄВГЕН МЕЛЬНИК: «З МЕЖИГІР’Я НЕ ВИДНО, ЯК ЖИВУТЬ ПРОСТІ ЛЮДИ»*

Влада цинічно бреше про покращення життя простих людей. Це зайвий раз засвідчили численні зустрічі з волинянами, які провів за останні тижні єдиний кандидат від «Свободи» та «Батьківщини» у Володимир-Волинському виборчому окрузі №19 Євген Мельник (на фото)

Олександр ПИРОЖИК


— Євгене Івановичу, ви багато спілкуєтеся з простими людьми. Які враження від цих зустрічей?
— З простими людьми спілкуватися завжди приємно, тим більше, що з абсолютної більшості питань ми — однодумці. Волиняни розуміють: якщо не усунути від влади існуючий режим, оту кримінально–олігархічну банду, яка тимчасово захопила владу в Україні, то під загрозою опиниться наша державність. Розуміють, що наступ режиму на українську мову — це тільки початок наступу на все українське. Вони запитують: невже ми допустимо, що й нашу землю продадуть? Можливий продаж земель сільськогосподарського призначення вже сьогодні тривожить волинських селян чи не найбільше.
— Земля для волинянина завжди була матінкою-годувальницею…
— Тут — узагалі цілий комплекс проблем. Особливо в Любомльському та Володимир–Волинському районах. Відбулося розпаювання земель колишніх колгоспів, а сертифікатів на землю багатьом людям досі не видали. Вони не мають актів не землю і бояться, що коли до кінця року їх не отримають, то взагалі залишаться без землі. Адже з 1 січня 2013 року влада Януковича хоче дозволити продавати нашу землю — і її швидко скуплять або чужинські, або ж вітчизняні новітні феодали. Без документів на землю в селянина її просто відберуть. Позиція «Свободи» однозначна: торгувати землею не можна! Це, як сказав наш голова Олег Тягнибок, те ж саме, що продавати рідну матір…
— Влада на всіх рівнях розповідає про покращення життя народу. Ви це покращення десь побачили?
— Іронія у запитанні зрозуміла. Влада цинічно бреше про покращення життя простих людей. Покращення можна помітити хіба в тому, якими шаленими темпами в останні роки зростають статки олігархів та сім’ї Януковича, які нові дорогоцінні люстри, золоті унітази та інші предмети розкоші з’являються у президентській резиденції Межигір’я. Тим часом простий люд — бідує! В людей роботи немає, зарплати не вистачає, пенсії мізерні… Я розумію, що з висоти Межигір’я не видно, як живуть прості люди. Але ж ми всі бачимо, як є насправді.
— Насправді багаті ще більше багатшають, а бідні — біднішають…
— Практично в кожному селі, де мені довелося спілкуватися з людьми, селяни скаржаться на «молочну мафію», яка за безцінь скуповує в людей молоко і не розплачується за нього. Скуповуючи молоко по 1,6-1,8 гривні за літр, олігархи продають молочну продукцію в магазинах у 4-5 разів дорожче. А людям не віддають навіть той мізер, який для багатьох є чи не єдиною «живою» копійкою. У таких селах, як Вигнанка, Почапи на Любомльщині є сім’ї, яким не заплатили за здане молоко, — і вони не мали за що дітей до школи спорядити!
— «Свобода» порушувала питання цін на молоко ще навесні…
— Ми наполягали, що закупівельна ціна на молоко в населення має становити не менше 3,5 гривні. Фракція «Свободи» винесла це питання на розгляд сесії обласної ради, вимагаючи на державному рівні встановити мінімальні закупівельні ціни на молоко. Проте на сесійному засіданні 21 червня провладна більшість на чолі з Партією регіонів та їх сателітами із Народної партії Литвина, «Єдиного Центру», на жаль, за цей проект рішення не проголосувала. Волиняни можуть пригадати, хто від якої партії ішов до обласної ради на минулих виборах, — і зробити висновки. Бо такий проект рішення провалили, в тому числі і лжезахисники селян із Володимир–Волинського, Любомльського, Іваничівського районів…
— Ви торкнулися проблеми безробіття. Де вона найвідчутніша?
— Це тотальна проблема волинського села! Але найбільш вражаючі факти я почув на Любомльщині. Ледь не все працездатне населення цього району, замість працювати на власну економіку, орієнтується на кордон, завдяки   цьому й виживає. Дехто по декілька разів на день мотається по ту сторону кордону, лише б вторгувати копійчину на різниці в цінах. Недолугість влади перетворює працелюбного українського селянина на гендляра. Це, до речі, проблема й Володимир–Волинського району, містечка Устилуг, а, за великим рахунком, усієї Волині. Вражаючий факт: за минулий рік близько 100 тисяч волинян подали заяви на отримання польських віз, тобто волиняни замість того, щоб піднімати власну економіку, втікають із країни в пошуках роботи за кордон!
Як голова постійної депутатської комісії обласної ради з питань міжнародного співробітництва, я проаналізував статистику інвестиційної політики на Волині. Уявіть собі: 70 відсотків інвестицій до нас надходить із Кіпру та інших «офшорних зон», де, як відомо, олігархи й «відмивають» найбільші гроші, не сплачуючи податків у бюджет! У результаті зростають борги по зарплатні бюджетникам, бракує коштів на освіту, культуру, медицину, виплату пенсій. У той же час аграрний сектор економіки нашого краю отримує лише близько відсотка цих інвестицій.
— У міського населення ця проблема менш відчутна?
— У шахтарів Нововолинська — свої проблеми. Шахтарям не виплачують усіх надбавок та компенсацій, гарантованих державою за їхню важку та героїчну працю, вони не отримують усього належного для відновлення втрачених сил і здоров’я, засобів захисту та особистої гігієни. Шахтарі, які проживають у навколишніх селах, не можуть отримати в місті кваліфікованої медичної допомоги. Їм кажуть, що вони тут не прописані, і відправляють до райцентру Іваничі, хоча вони працюють на економіку міста і сплачують податки в міський бюджет. Нововолинськ, на жаль, має й ряд екологічних проблем, пов’язаних зі шкідливим виробництвом, особливо на деяких спільних підприємствах, які їхнє керівництво намагається всіляко замовчати…
— Періодично від екологічних негараздів страждає й Володимир…
— У Володимирі–Волинському — задавнена проблема утилізації відходів місцевої птахофабрики. Падіж птиці та відходи курячих тушок, замість утилізації, виробники скидають у звичайні ями й канави, тож коли вітер дме в напрямку міста — звідти йде страшенний сморід! Цю проблему вже не раз порушували наші міські депутати від «Свободи», але численні обіцянки, дані керівниками птахофабрики, повною мірою не виконуються. Тому відповідний депутатський запит довелося озвучити на останній сесії обласної ради вже й мені, як обласному депутату. Ми з цих «курок–чеботурок», як кажуть, не зліземо доти, доки володимиряни не впевняться, що їхньому здоров’ю нічого не загрожує.
— Які ще проблеми найбільше допікають простих волинян?
— Окрім названих, вкрай погані дороги та незадовільне транспортне сполучення, а в деяких селах — узагалі його відсутність. Перевізники просто відмовляються возити людей по бездоріжжю. По селах немає вуличного освітлення, практично не працюють сільські клуби та бібліотеки, молодь не має куди подітися, нудиться, спивається… У віддалених селах не працюють магазини, а з автолавки, що приїздить у село не щодня, всього необхідного не купиш. Нарікають селяни й на «медичну реформу», закриття сільських ФАПів, інших об’єктів соціально–культурної інфраструктури на селі.
— З усього сказаного можна зробити висновок, що найбільша наша проблема — антинародна влада…
— І тому потрібно змінювати не лише обличчя у владі, а й систему влади. На такі рішучі кардинальні кроки спроможні хіба націоналісти. Я вірю, що «Свобода» пройде в парламент і викине цю владу на смітник історії!