CТЕПАН ІВАХІВ: «ЗАКОН ПРО ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПОЛІСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ» ВРЯТУЄ СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ВОЛИНІ»*

Передвиборча кампанія в Україні набирає обертів, десятки кандидатів у народні депутати від Волині щодня розповсюджують тисячі кольорових листівок із різноманітними гаслами та обіцянками. Всі намагаються сподобатися виборцеві, але, на жаль, не всі розуміють, чим сьогодні живе простий волинянин і що для нього є питанням найбільшої ваги. Напевно, саме тому майже 90 відсотків передвиборчих програм не мають жодного стосунку до розв’язання реальних проблем жителів нашого краю.
Винятком можна вважати програму кандидата в народні депутати України по виборчому округу №21 Степана Петровича Івахіва — лідера депутатської групи «Патріоти Волині» в обласній раді. Це чіткі та зрозумілі кроки, спрямовані на подолання найболючіших проблем краю. Одразу помітно, що програму створювала людина системна та професійна, яка розуміє поточну ситуацію в економічному та суспільно–політичному житті області.
Одним із основних пунктів програми Степана Івахіва є ухвалення закону України «Про особливості розвитку поліських територій». Саме про це й вирішили поговорити зі Степаном Петровичем (на фото)


Сергій КРАВЧУК


—Степане Петровичу, розкажіть, як виникла ідея створити закон «Про особливості розвитку поліських територій»?
— У країнах, де клімат не дає змоги збирати кілька врожаїв на рік, держава фінансово підтримує сільгоспвиробників. Так працюють найпотужніші економіки світу. І саме тому вони успішні. Українське село теж потребує державної допомоги, але ця допомога має бути розумною, бо в деяких областях сільськогосподарська галузь є більш рентабельною, а в деяких, як, наприклад, на Волині, менш рентабельною.
Я почав аналізувати всі державні законодавчі акти, що були ухвалені в Україні за 21 рік незалежності. І знайшов лише один документ, який мав би підтримати сільське господарство Волині. У 1998 році Кабінет Міністрів України визначив, що Ковельський, Старовижівський, Ратнівський та Шацький райони Волинської області підпадають під визначення «поліських територій», для яких характерні особливо складні ґрунтово–кліматичні умови. Там переважають дерново–підзолисті та дернові ґрунти піщаного чи супіщаного механічного складу, землі — перезволожені й заболочені, що не дає можливості збирати такі самі врожаї, як на чорноземі Східної та Центральної України. Через це поліським землям мали надати особливий статус, який би гарантував селянам податкові та інші пільги. Але, на жаль, українська влада тільки й змогла, що визначити ці території.
— Тобто ви вирішили виправити цю несправедливість і розробити свій закон?
— Так, бо особливий статус украй потрібний сьогодні Поліссю. Саме тому разом із провідними фахівцями в галузі сільського господарства з Волині, Житомира, Рівного, Львова ми підготували спеціальний законопроект «Про особливості розвитку поліських територій». Його мета — захистити сільгоспвиробників Полісся та надати їм державну фінансову підтримку, щоб вони могли розвиватися.
— Як саме цей закон захищатиме місцевого сільгоспвиробника?
— Щоб наші селяни жили достойно, держава має забезпечити гарантований і безперешкодний збут сільськогосподарської продукції, яку виробляють на Поліссі. А для цього треба насамперед захистити поліського товаровиробника від неякісного та більш дешевого імпорту. Тобто, заборонити імпорт продукції, аналог якої виробляють на території Полісся. Ну скажіть, будь ласка, навіщо нам купувати в Єгипті неякісну кормову картоплю, якщо Волинь може забезпечити цим овочем половину України? А ще держава має встановити гарантовану закупівельну ціну на молоко, м’ясо, овочі, ягоди, гриби і створити умови для збуту їх через мережу заготівельних кооперативів. Саме про це йдеться у моєму законі.
— А можна більш детальніше, що означає «гарантована державою закупівельна ціна»?
— Це означає, що селяни не будуть перейматися, за скільки зможуть продати вироблене: держава зафіксує ціну на такому рівні, щоб вона покривала всі витрати на виробництво продукції та гарантувала стабільний прибуток. А якщо ринкова ціна буде нижчою за гарантовану, держава через спеціально створені заготівельні кооперативи викуповуватиме продукцію селян за гарантованою ціною, а потім реалізовуватиме через торговельні мережі, компенсуючи різницю між ринковою ціною та гарантованою. Таким чином вдасться захистити поліських селян від коливань цін на продовольчому ринку та більш дешевої продукції зі сходу та центру України. Крім того, люди зможуть вирахувати свій майбутній прибуток одразу після збору врожаю.
Поясню це більш наочно. Візьмімо, наприклад, картоплю. Держава з початку року встановлює фіксовану закупівельну ціну на рівні 1 гривні 50 копійок. Припустімо, цьогоріч в Україні вродила картопля, і ринкова ціна на неї становить не більш як 60 копійок. Тоді держава викуповує в селян картоплю по півтори гривні та продає торговельним мережам (магазинам, супермаркетам, оптовим ринкам) по 60 копійок. А збиткові 90 копійок бере на себе. У такому випадку ціна на картоплю для українських споживачів не збільшиться, селяни отримають прибуток, а держава, замість купувати картоплю за кордоном й інвестувати гроші в економіки інших країн, залишить бюджетні гроші в Україні.
Або молоко. Добре, що держава нарешті згадала про свою регуляторну функцію і взяла на себе відповідальність за ціноутворення у молочній галузі: у вересні Кабмін ухвалив постанову, згідно з якою молокозаводи мають платити селянам за літр молока другого сорту не менш як 2 гривні 20 копійок. Але Постанова Кабміну сьогодні діє, а завтра її можуть скасувати. Тому ціну та подальший механізм дотації треба врегулювати законодавчо.
— Та реалізувати вироблену продукцію — це лише половина справи. Ту саму картоплю спочатку треба посадити, виростити, зібрати…
— Бачу, ви розумієтеся на сільському господарстві (сміється — авт.). Так, справді, обробіток землі, закупівля посівного матеріалу, збирання та зберігання врожаю нині дорого коштують селянам. А, як відомо, збільшення витрат на виробництво веде до зменшення прибутків від реалізації виробленого. Та й рухомий склад сільгосптехніки на Поліссі є дуже застарілим і малоефективним, більшість господарств взагалі обробляють землю кіньми.
Для того, щоб якість виробленої продукції була вища, вартість виробництва нижча, а прибуток більший, селянам треба гарантувати право на:
- пільгові нульові державні кредити для закупівлі насіннєвого матеріалу, дрібної сільгосптехніки, пально–мастильних матеріалів та добрив;
- пільговий державний лізинг на придбання сучасної складної сільськогосподарської техніки.
Беручи до уваги сезонність сільгоспвиробництва та важливість кредитів для виробника сільськогосподарської продукції, процедуру отримання позики варто максимально спростити. Селянин не повинен збирати десятки нікому не потрібних довідок. Понад те, він має мати можливість купувати пально–мастильні матеріали за оптовою ціною та з відтермінуванням оплати. І все це передбачено в моєму законопроекті.
— Утім, сільське господарство — це не лише овочі, фрукти та зернові. Це ще й тваринництво. Чи поширюється закон Івахіва на цю галузь?
— Безперечно, поширюється. Полісся — це той регіон, де ще донедавна активно розвивалося тваринництво. Але, на жаль, хибні реформи української влади призвели до того, що поголів’я ВРХ на Поліссі почало стрімко зменшуватися. Щоб зупинити цю негативну тенденцію та домогтися стабільного зростання у цій галузі, треба збільшити до європейського рівня дотації на утримання великої рогатої худоби. Потрібно закладати державну дотацію на молоко та м’ясо ВРХ у закупівельну ціну, щоб покласти край ганебній практиці, коли селян і переробників зіштовхують лобами, замість чітко визначити правила на цьому ринку, зробити їх зрозумілими та прозорими.
— Тож механізм закону Івахіва — це значно більше, ніж просто державні гроші за сільгосппродукцію?
— Дуже радий, що ви це помітили. На Волині майже 70 відсотків сільськогосподарської продукції виробляють фізичні особи та сімейні фермерські господарства. Тож зміцнення дрібного сільгоспвиробника допоможе відродити поліське село, забезпечити добробут селян та зміцнити економіку Полісся.
З ухваленням закону України «Про особливості розвитку поліських територій» має запрацювати проста схема — забезпечення гарантованого збуту, зафіксована державою ціна на поліську сільгосппродукцію та обмеження імпорту зроблять працю селянина вигідною. А доступ до пільгових кредитів дасть змогу не лише заможним селянам господарювати на своїй землі, але й кожній роботящій людині, яка вміє і хоче працювати. Якщо вона має засоби виробництва і гарантований збут продукції, то, безсумнівно, отримуватиме і прибуток. А це означає, що не доведеться шукати роботу деінде. Жителі поліських сіл зможуть на власній землі заробляти й утримувати себе та свої родини. Завдяки підтримці держави збільшаться прибутки селян та з’являться нові робочі місця, що, у свою чергу, сприятиме збільшенню надходжень у місцеві бюджети та розвитку сільської інфраструктури.
— Ну що ж, усе дуже логічно і зрозуміло. Лишається тільки побажати вам успіху та перемоги на виборах!
— Дякую вам за побажання та можливість розповісти про наші починання. Для мене це дуже важливо, бо все, що прописано в законі України «Про особливості розвитку поліських територій», — це думки тисяч волинян, із якими я день у день зустрічався впродовж останніх кількох місяців. А це майже 400 зустрічей! І на кожній люди підходили до мене й говорили про те, що їм найбільше сьогодні болить.
Тепер хочу, щоб вони прочитали про цей закон і побачили, що я добре засвоїв їхню науку.