Кандидат у народні депутати по виборчому округу № 20 (м. Горохів) Борис Загрева — людина чесна, пряма й принципова...
Кандидат у народні депутати по виборчому округу № 20 (м. Горохів) Борис Загрева — людина чесна, пряма й принципова. Він з будь-якого питання має власну думку, власний погляд на проблему. Це підтверджує і наше інтерв’ю
Ігор КУТНИК
—Борисе Юхимовичу, мабуть, кожен виборець, коли бачить прізвище кандидата, думає собі: а чому саме цей чоловік хоче бути депутатом? Для чого він іде у Верховну Раду? — Політика — сенс мого життя. Вона для мене — можливість змінити світ навколо. Звичайно, найбільше зусиль для цього я хотів би докласти на моїй батьківщині, у Волинській області — на тій землі, де народився, виріс і живу. Для мене це дуже важливо. Користуючись набутим досвідом, хочу впливати на життя в регіоні, поліпшувати його. Зараз у нашому краї дуже багато справ, які потребують негайного вирішення. Тому, вважаю, активній людині зі знанням проблем та можливостями їх вирішення не слід стояти осторонь, дивитись на безлад навколо і чекати, коли хтось наведе порядок. Я так не можу. Така моя життєва позиція. — Друге питання, яке цікавить виборця, — ставлення кандидата до чинної влади. З нею він чи проти неї? — Я переконаний: головна проблема України — в її нинішній владі. Ця влада антиукраїнська за своєю природою. По–перше, вона здає наші інтереси заради особистої вигоди та на користь Росії й олігархів. Згадаймо «харківські угоди», які фактично були зрадою національних інтересів: флот в обмін на газ. Таким чином ми подарували Росії Севастополь, однак обіцяного не отримали. Це принижує нас, українців. Злочинна олігархічна влада розкрадає державу, привласнюючи та перерозподіляючи загальнонаціональний ресурс. Вона придушує свободу слова і свободу совісті, чинить політичні репресії, садить людей в тюрми. Влада відкрито виступає проти національної цінності — української мови, прийняла закон, який сприятиме витісненню української мови російською. Отож, ідучи в політику, своїм найпершим завданням бачу зміну влади. Я цій ролі відповідаю, адже не зрадив виборців, які голосували за мене 2002 року як за народного депутата, не зрадив виборців, які голосували за мене як депутата обласної ради 2006 і 2010 років. Я є кандидатом від справжньої опозиції. Тобто в жодному разі не піду на компроміс із владою в питаннях захисту людини, інтересів народу. — В українському парламенті дуже багато представників бізнесу. Це вже традиція: надбав мільйонів — іде у владу. Як ви розцінюєте цю тенденцію? — Із власного депутатського досвіду знаю: ще не було випадку, коли б бізнесмени із серйозними статками йшли в парламент захищати інтереси народу. Вони постійно під загрозою, на них владі легко натиснути. «Тушки» у нас появилися з кого? З представників бізнесу. В них вибір: стати на бік виборців і захищати інтереси народу чи захищати свій бізнес, захиститися від кримінальних справ. І щоб підтримати свій бізнес за кошти державного бюджету. В програмах як одних, так і інших немає нічого стосовно шляхів розвитку підприємництва, збільшення інвестицій, які можуть пожвавити виробництво, відродити село. Людям бізнесу не слід іти до Верховної Ради. Кожен повинен робити ту справу, в якій він фахівець. Або ж визначитися і, позбувшись бізнесу, стати політиком. — Так уже ведеться, що ми, українці, обираємо владу, а тоді нарікаємо: всі вони однакові, дбають лише про свій інтерес. Приблизно те саме говориться і про кандидатів у депутати. Мовляв, за кого не голосуй, чесних серед них немає… — Узагальнювати не варто: люди різні. Наведу два приклади стосовно себе. Коли був обраний народним депутатом, Кабінет Міністрів при моєму безпосередньому наполяганні виділив на Локачинський район субвенцію в сумі 4 мільйонів гривень. Депутати районної ради спочатку вважали, що всі ці гроші необхідно спрямувати на газифікацію району, але після обговорення вирішили частину коштів потратити на каналізацію в Локачах. Якби я був людиною «собі на думці», то потурбувався б, аби ті гроші пішли насамперед на газопровід до мого рідного Бубнова. Своїм найближчим землякам — логічно? Але я погодився з рішенням депутатів і ми в Локачах відремонтували каналізацію. А газопровід до мого села провели пізніше за інші кошти. Приклад другий. З травня 1998 року я працював регіональним директором комерційного банку «Княжий». Банк не оминула криза, і засновники прийняли рішення про його ліквідацію. У дев’яностих таке траплялося нерідко. І вкладникам грошей, як правило, не повертали або віддавали далеко не все. Так от, я був єдиним регіональним директором банку, який забезпечив повернення вкладникам їхніх коштів. Усіх, до копійки. Я завжди чиню так, щоб моє ім’я люди не згадували прикрим словом. — Ви часто зустрічаєтеся з виборцями. Чи змінилися електоральні настрої населення порівняно з тим часом, коли ви вели свою першу виборчу кампанію до Верховної Ради, тобто з 2002 роком? — Тоді був загальний підйом. Тоді був визнаний народом лідер, якому вірили, що він зможе змінити ситуацію в країні. Люди легко збиралися на мітинги, зустрічі з кандидатами. Було більше зацікавленості, більше віри. Тоді влада переважно покладалася на адмінресурс. Тепер провладні кандидати акцент роблять на подарунки — продукти, гроші. Тобто на підкуп виборців. Кандидат, який балотується на моєму окрузі, наприклад, задіяв проект «Чисте довкілля» — збирає в селах сміття безоплатно. Щоправда, працівник підприємства заявив, що після виборів безплатною ця послуга не буде, бо в місті, мовляв, люди за неї платять, то треба платити і в селі. Благодійність — тільки до виборів. Подарунки, гроші, які роздають провладні кандидати, — такого в 2002 році не було. Все це свідчить про те, що ціна депутатського мандата дуже виросла. Проте люди повинні розуміти: якщо бізнесмен сьогодні щось купує, то завтра він його продасть, щоб заробити ще більше. — Колись один обласний керівник висловив загалом розумну думку: чим більше буде в Україні багатих людей, тим багатшою буде держава. Багатіїв–мільйонерів, як ми знаємо, більшає з кожним роком, а держава залишається однією з найбідніших в Європі. Щось не спрацьовує… — У нас багатшають олігархи, а не народ загалом. Парламент, в якому більшість становлять олігархи і комуністи, ніколи не буде приймати закони для народу. Відомий приклад: Верховна Рада своїм рішенням списала 24 мільярди гривень боргу відомого олігарха перед державою, а людям розказують, що в бюджеті немає грошей. Хто прийняв це рішення? Олігархи з комуністами. Президент США Кеннеді свого часу добився, щоб багаті платили великі податки, а люди із середнім достатком — малі. Це дало можливість розвиватися малому і середньому бізнесу. Держава стала багатою і могутньою. В нас усе навпаки: декілька відсотків багатих, а решта бідні і ті, що за межею бідності. Тому нашу державу сьогодні трясе, як колись США трусило. Кеннеді олігархи вбили, але за закони, прийняті за його наполяганням на користь народу, його сьогодні називають великим президентом, який змінив на краще життя кожного американця. — Українське село зараз практично вмирає. Порожні будинки стоять. Щороку в Україні зникає з лиця землі цілий сільський район. Процеси відомі: природне скорочення населення, міграція, виїзд за кордон у пошуках кращої долі. Що, на вашу думку, треба зробити, щоб зупинити розпад українського села? — Село сьогодні доведене до зубожіння, до знищення не бездіяльністю вищих органів влади. Це свідома робота, спрямована на те, щоб знецінити в селі працю людей і, відповідно, знизити вартість землі. Селянам не платять за продукцію, яку вони виробляють, аби ті відреклися від землі, а олігархи натомість за безцінь скуплять її. Вже прийнятий закон, який з нового року дозволить продаж землі. Село не готове до ринкових відносин. Треба зупинити дію цього закону, зробити переоцінку землі, збільшити її фактичну вартість, щоб не обдурили людей знову, як обдурили з приватизаційними сертифікатами. Якщо олігархам вдасться реалізувати свій задум, це буде пограбування селянства — друге велике пограбування українського народу. Необхідно прийняти ряд законів, що сприятимуть будівництву на селі підприємств малої переробки (картоплі та іншої овочевої і фруктової сільськогосподарської продукції) та заготівельно–збутових пунктів, які й будуть створювати нові робочі місця. — Наших людей влада так часто обманювала, що в них уже немає віри ні в Президента, ні в парламент — ні в кого. Звідки взяти нам ту крихту надії на краще майбутнє, котра підняла б дух народу, додала б йому сил? — У кожного мусить бути бажання зробити ліпшим своє майбутнє, майбутнє своїх дітей. Справді, ми не віримо ні Президентові, ні Верховній Раді (а нинішня Верховна Рада найбільш зрадницька з усіх) — і це також робота, спрямована на те, щоб зневірити людей: без віри їх легше купити. Влада досягла певного результату — голоси зневірених купують, щоб потім продати значно дорожче. Тим часом кожен повинен розуміти, що від отриманих 200 і більше гривень його життя кращим не стане. Я людям кажу: беріть ті гроші, бо ви на межі виживання, але голосуйте принципово — за кандидата, який не продався, не зрадив ні вас, ні тих ідей, з якими йшов на вибори… Якщо починаєш якусь справу, то вона вдасться лише тоді, коли віриш в успіх.
