Їй ще не віриться, що вже заміжня, що донедавна зовсім незнайомий хлопець став її чоловіком...
Їй ще не віриться, що вже заміжня, що донедавна зовсім незнайомий хлопець став її чоловіком. ... Незнайомець з’явився в житті Іванки випадково. Батьки купили комп’ютер, і його потрібно було підключити. Для цього викликали майстра. Цим майстром був Сашко. Коли він впорався з комп’ютером, Іванка запропонувала чашку кави. Хлопець прийняв пропозицію із вдячністю... Наступного дня Сашко прийшов знову, приніс схеми до комп’ютера, які попросила у нього Іванка. Дівчині здалось, що він дивиться на неї по-особливому. Під цим поглядом вона ніяковіла, але ні про що не здогадувалась. Третього дня вона ловила себе на думці, що чекає зустрічі з Сашком. І ця зустріч відбулась. Буває, що люди дуже швидко проймаються довірою одне до одного — таку довіру викликав в Іванки Сашко. І їй захотілось, як кажуть, поплакатись. Вона розповіла про свого хлопця Вадима, з яким вже давно зустрічалась, але зустрічі ці без будь-якої перспективи: їй 26 років, Вадимові — 29, та він ніколи навіть мови не заводить про одруження. Відвертість Іванки викликала співчуття в Сашка. І він, швидше жартома, ніж всерйоз (в усякому разі так думала Іванка) запропонував їй руку й серце, сказавши: “Готуйся до заручин!”. Коли наступного дня у квартиру подзвонили, Іванка здригнулась: “Невже він?”. Відкривши двері, побачила Сашка. В його руках був букет червоних троянд. Він трохи розгублено підійшов до неї, вручив троянди, а потім відкрив коробочку з обручками. Здавалось, таке буває тільки в кіно, та ще в казці, де всі історії закінчуються щасливо. Іванка бачила, що пропозиція з одруженням — зовсім не жарт... То був четвертий день їх знайомства. Цього дня вони подали заяву на реєстрацію шлюбу. А через місяць стали на рушничок щастя. Були гості, був дзвін бокалів із шампанським. Було море побажань і поцілунки під вигуки “Гірко!”. Святковий гамір перервав телефонний дзвінок “мобільника”. “Слухаю”, — відгукнулась на цей дзвінок Іванка і почула: “Вітаю тебе з днем одруження! Не пошкодуєш?”. Вона чула доволі знайомий їй голос. Це був Вадим. На якусь мить розгубилась. Але це дійсно була лише мить. Ніщо вже не могло затьмарити її радості: вона — наречена, вона дочекалась свого лицаря, який назвав її дружиною. Олена РОМАНЮК. м.Луцьк.
