Скільки тих Ківерець?.. Та не скажіть: вистачить, аби… не обділити себе рідного. Причому думка й потреби громади, себто звичайного люду, — діло останнє. І навіть тоді, коли ти взяв на себе зобов’язання діяти на користь тієї ж громади. Бо обіцянка-цяцянка, а рука, як відомо, руку миє
Олена ПРИХОДАЙ
Чи відали мешканці славного міста Ківерці, що, йдучи у 1998-му на виборчі дільниці й малюючи у заповітних клітинках «галочки», пускають у вирій комунальне майно? Ой, певно, ні. Словом, крісло ківерцівського міського голови тоді дісталося Леонтієві Семенюку — чоловікові знаному на теренах райцентру, хоча б тому, що тут народився, виріс і проживав із сім’єю. Знали тамтешні люди й В’ячеслава Гута, підприємця, котрий на початках торгував привезеними з Польщі цвяхами, а згодом отримав мандат депутата Ківерцівської райради. Упізнавали й Анатолія Грицюка, якого в квітні того ж року обрали головою Ківерцівської районної ради. Плідно працювали ці представники влади різного рівня до грудня 2001-го. Відтоді ж однопартійці (й досі всі троє представляють одну й ту ж політичну силу) узялися трудитися особливо плідно… Саме в останній місяць 2001-го, а якщо точніше — то 21 числа, на ім’я міського голови надійшов лист від начальника Ківерцівського районного відділення Пенсійного фонду України із проханням «надати дозвіл на проведення реконструкції частини приміщення колишнього Ківерцівського дитячого садка №4». Документ зареєстрували під номером 1608/01-17. За кілька днів довелося фіксувати ще один папір: 28 грудня виконавчий комітет Ківерцівської міської ради проявив неабияку оперативність та й розуміння до проблем працівників соціальної сфери і дав добро. Отак Пенсійний фонд переїхав із приміщення на вулиці Парковій у споруду, що на вулиці Галана. Люди, правда, трохи здивувалися такому новосіллю у дитячому садку, бо мами й тати стояли в чергах, аби віддати своє чадо на виховання до дошкільної установи, та й порожніх приміщень у Ківерцях вистачало (хоча б — колишній механічний завод). Однак, сильним світу цього краще видно. Воно то так, але за дивним збігом обставин керувати відділенням Пенсійного фонду довелося пані на ймення... Валентина Семенюк. І міському голові Ківерець Валентина Євгенівна доводилася не стільки однофамільницею, як… законною дружиною. Поки працівники Пенсійного фонду обживалися на новому місці, а ківерцівські пенсіонери протоптували стежину за інакшою адресою, у приміщенні муніципалітету визріла нова ідея — продати кінотеатр «Супутник». А що ж: грошей можна заробити для міського бюджету, якісь фінансові дірки перекрити. Тим паче, що кіно вже не день і не два не транслюють, відтак пора… запускати супутника на нову орбіту. Вирішили — зробили. Кота тягти за хвоста не стали. 19 березня 2002 року Ківерцівська міська рада уклала договір купівлі–продажу з підприємцем, а не депутатом В’ячеславом Гутом. За 41 тис. 487 грн В’ячеслав Васильович придбав приміщення колишнього кінотеатру «Супутник», загальною площею 721,5 квадратних метрів. Купив, то й нехай. Але… У договорі чорним по білому зафіксовано дуже цікавий момент: розрахунок за придбаний об’єкт здійснюється покупцем у два етапи. Перший внесок — 50% від вартості (а це — 20 тис. 743 грн) внести слід упродовж 30 днів із моменту підписання документа. Решту суми — в наступні 30 днів. Звісно, ні про які відсотки за таку «розстрочку» ніхто мови не вів. Та відкладати справу у довгу шухляду ніхто не став. 13 грудня того ж 2002-го було укладено ще один договір. Тож Ківерцівська міська рада в особі міського голови Леонтія Семенюка продала тому ж В’ячеславові Гуту земельну ділянку, загальною площею 0,216 кв м на вулиці Незалежності, 30. Клапоть — невеликий, але саме на ньому й стояв «Супутник». На скільки розжилася міська казна? Аж на 24 тис. 560 грн. Та, певно, розкошелитися на стільки грошей і в доволі короткий проміжок часу підприємцеві було непросто, тож влада вирішила не на словах надати підтримку підприємцеві й проявила небачену лояльність. Словом, суму знову розбили. Перший транш — половина. Решту пан Гут вносив частинами упродовж… двох років щоквартально. Скажу вам — так можна купувати! Звісно, тамтешні депутати під головуванням все того ж пана Семенюка підтримали рішення «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності» № 4/11 від 20 листопада 2002 року. А чом би й ні? То ж — виключно в інтересах громади, нехай вона й представлена однією особою. Хоча, якщо мислити стратегічно, все — дійсно для людей. Саме ж вони матимуть унікальну можливість завітати не до кінотеатру, а до торговельного центру й придбати необхідне. Правда, мешканці райцентру нарікають: ціни кусаються, але то — пусте! Депутат-підприємець спрацював на відмінно й уже 17 березня 2003-го отримав на руки акт від державної технічної комісії про готовність закінченого будівництва й здачу в експлуатацію першої черги торгового центру в місті Ківерці на вулиці Незалежності, 30. Серед членів комісії, як і годиться, був Леонтій Семенюк. Згідно з актом, площа колишнього кінотеатру суттєво збільшилася — аж до 1181, 9 кв м. Коротше кажучи, 31 березня 2004 року ситуація вичерпала себе: виконком остаточно оформив право власності на згадану будівлю за паном Гутом. А до чого ж тут Анатолій Грицюк, котрий у той час вірою і правдою виконував обов’язки голови Ківерцівської райради? Ніби й ні до чого. Невже не знав про особливості передачі й продажу таких важливих для райцентру об’єктів, котрі — фактично під носом? Хто його відає… 18 серпня 2004-го Леонтій Семенюк, як представник міської ради, та В’ячеслав Гут знову зустрілися в присутності нотаріуса. Цього разу продавали, а відтак і купували недобудоване приміщення міського дитячого садка № 2, що розташоване на вулиці Незалежності, 8. Ціна питання — 80 тис. 170 грн. І, звісно, суму розбили. А чом би й ні? Тож розраховувався ківерцівський підприємець, якого тамтешні люди між собою кличуть не інакше як олігарх, частинами. Спершу виклав половину, а решту — щомісячними платежами впродовж двох (!) років. Відтак щомісяця до казни надходило приблизно 1 тис. 667 грн, для міста — то «шалені» гроші. Мало того, сторони домовилися, що «розмір земельної ділянки для обслуговування будівлі має бути не менше 0,25 га за рахунок земель, не наданих у власність і користування». Попри те, депутати Ківерцівської міської ради затвердили договір купівлі-продажу. Не зважили навіть на те, що будівля, зведена за державні кошти, була майже завершеною — 87% готовності. Натомість колектив установи спробував підняти революцію: міському голові надіслали листа, де зазначили: «Адміністрація Ківерцівського дошкільного навчального закладу комбінованого типу ясла-сад №2 заперечує у вилученні земельної ділянки 0,35 га, на якій розташоване відчужене приміщення». Але вихователів Леонтій Семенюк слухати не став. Відтак від 6 січня 2005-го право користування землею припинили. Відповідні відомості внесли у земельно-облікові документи. Тож і досі дошкільна установа розміщується там, де й, власне, розміщувалася. Черга? Звісно, є. Від 2001-го, коли приміщення 4-го садка віддали Пенсійному фонду, вона суттєво збільшилася. Окрім того, у «пограбованому» 2-му садку функціонує група, де виховують і навчають діток з особливими потребами, тих, які страждають на ДЦП або ж мають проблеми з опорно-руховим апаратом. Певно, їм було б дуже комфортно займатися у новому просторому приміщенні… Та цей момент не прийшов до світлих голів ківерцівських посадовців. Вони розклали пасьянс на свій лад… У триповерховій вже добудованій споруді розмістився магазин «Капітошка», де працює донька пана Гута. Решта першого поверху — це орендований офіс соцстраху. Найцікавіше — на другому й третьому. Там власник облаштував три квартири. Певно, великогабаритні, бо масштаби дозволяють. Кому дісталися? У Ківерцях балакають, що поселилися у садківських хоромах ніхто інший, як Леонтій Семенюк із сім’єю. Сусіди колишнього мера — родичі дружини Анатолія Грицюка. Отакої! Сам же В’ячеслав Гут звів маєток поблизу: перестрибнув через паркан — і в гостях. А непогано, скажу вам, прилаштувалася ця компанія у Ківерцях на вулиці Незалежності. Тут і торговий центр, і хороми тамтешнього олігарха, і квартири колишнього мера та родичів голови ради, пізніше — адміністрації, а згодом — облради. А ще — тут у колишньому Будинку побуту, по сусідству із хатою пана Гута, розкинулася громадська приймальня кандидата у депутати Верховної Ради України того ж Анатолія Грицюка. А що, абсолютний комфорт? Складається враження, що ківерцівська вулиця Незалежності — оплот абсолютної незалежності від зобов’язань перед громадою. Словом, ця трійця, прикрившись розрекламованим прапором всім відомої політсили, досить добре прилаштувалася у Ківерцях. В’ячеслав Гут і досі відстоює інтереси цілого району, навіть працює у депутатській комісії, де займається питаннями… розвитку об’єктів спільної власності територіальних громад. Леонтій Семенюк після мерського крісла посидів ще у кількох чиновницьких: за часів головування в облраді Анатолія Грицюка працював консультантом із питань організації забезпечення виконавчого апарату облради та заступником керівника цього ж апарату. У червні 2010-го вийшов на пенсію по інвалідності. Такий же статус є і в Анатолія Петровича. Ним він мав намір скористатися не так давно, аби отримати… житло в Луцьку. Про квартиру у колишньому дитсадку тоді, звісно, змовчав. Як і про кілька гектарів землі понад трасою Прилуцьке — Луцьк, які виділялися так само, як і майно у Ківерцях. А як же обіцянки, дані мешканцям Ківерець, району та й області кілька років тому? Як бути із неодноразово задекларованим почуттям глибокого переживання за подальшу долю країни? Та, як свідчать реалії і архівні документи, одне одному не заважає…
На фото: Приміщення дитячого садочка, яке мало би бути другою домівкою для маленьких ківерчан.
