Або ЧОМУ ПІШАКАМ З ОТОЧЕННЯ ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО ВИГІДНО, ЩОБ ВОНА СИДІЛА В ТЮРМІ...
Або ЧОМУ ПІШАКАМ З ОТОЧЕННЯ ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО ВИГІДНО, ЩОБ ВОНА СИДІЛА В ТЮРМІ
Першу партію вони вже програли. Внаслідок кулуарних домовленостей політики, найбільш наближені до лідера «Батьківщини», й ті, на кого вона могла спертися, опинилися в офсайді
Петро ГАЛЬКЕВИЧ
В усякому випадку, на Волині це видно й неозброєним оком на прикладі мінімум двох давніх та відданих соратників Юлії Тимошенко. Народний депутат нинішнього скликання від списку БЮТ Микола Потапчук був одним із фундаторів облосередку цієї партії і її першим керівником. А от у наступному парламенті він інтересів виборців та Юлії Тимошенко уже не представлятиме — його записали в список у другій сотні претендентів, що дуже нагадує фразу «Злізай, приїхали!». Не краща ситуація і в Сергія Шевчука. Того самого міністра охорони здоров’я «тіньового уряду» Сергія Терьохіна, який упродовж багатьох років вірою та правдою служив Юлії Володимирівні. Ба, він навіть був серед тих небагатьох фахівців, які доводили всьому світові: екс-прем’єрка насправді настільки хвора, що не може відбувати покарання в колонії!.. Труди праведні Миколи Леонтійовича та Сергія Володимировича Олександром Турчиновим та «іже з ним» оцінені не були: пан Шевчук може вже забути про своє депутатство і зайнятися або наведенням благоустрою на дачній ділянці, або повернутися до лікарської практики, яку він залишив ще в 1998 році, коли переміг на виборах депутатів облради в Луцьку і став заступником голови найвищого представницького органу влади нашого краю… Приклад цих двох волинян — більш ніж красномовний. Бо він доводить: у ситуації, коли Юлія Тимошенко через когось іншого намагається донести до однопартійців або громадськості ту чи іншу точку зору, серед нинішньої когорти найближчих її поплічників (точніше, попутників) виникає хтось всесильний, який або спотворює волю Юлії Володимирівни, або взагалі ігнорує її думку! Чи цей «хтось» в одній особі, чи одразу в кількох, не так важливо. Головне, що за спиною в опальної лідерки виросла ціла когорта пристосуванців, які при сильному вождеві покірно виконують його волю та клянуться у вірності до гробової дошки, але коли вчорашній ідол ослаб, нагадують гієн із мультика про Мауглі, які намагаються напасти на старого і слабого короля звірів Лева… Проте думати, що ті ж Олександр Турчинов та Андрій Кожем’якін — нікчемні боягузи, не варто. Вони — вишколені життям та спецслужбами професіонали, здатні задля досягнення результату пожертвувати майже всім, окрім самих себе. Чому тут дивуватися, коли перший взагалі був головою СБУ, а другий — не тільки кадровий генерал української спецслужби, а й офіцер, який гартувався в нутрощах КДБ на ниві боротьби з інакодумством, а його батько ще починав службу в НКВД?! Благо, в обох є приклад самої Юлії Тимошенко! Це вона особисто показала, як треба позбавлятися від учорашніх «патронів» — багатьох відомих та впливових державних діячів! Першим був Павло Лазаренко, який «підтягнув» маловідому діячку з Дніпропетровська до вершин газового бізнесу та допоміг компанії ЄЕСУ на чолі з Юлією Тимошенко оволодіти мільярдами доларів США. «Газова принцеса», як тоді називали молоду та перспективну Юлію Володимирівну, щоправда, «здала» і Павла Івановича , і очолювану ним «Громаду», як кажуть, із тельбухами! І поки екс-прем’єр «грів нари» в американській тюрмі, благополучно створила замість чужої «Громади» свою «Батьківщину». Другим став Леонід Кучма. Здавалося, ну що може бути спільного між колишнім секретарем парткому та гендиректором надсекретного заводу «Південмаш», де будували та продовжують створювати міжконтинентальні ракети, та юною Юлією Тимошенко, яка тільки-но припинила свої стосунки з опальним Павлом Лазаренком? І за які такі заслуги Леонід Данилович особисто рекомендував її на посаду першого віце-прем’єр-міністра України в уряді Віктора Ющенка? Відповідь очевидна: землячка різко переорієнтувалася на нового вождя заради реалізації давнішньої мрії — потрапити у найвищі органи влади держави! Щоправда, коли почалися акції типу «Україна без Кучми!», коли главою уряду наприкінці 2004 року працював уже Віктор Янукович, Леонід Данилович гірко пошкодував про своє попереднє рішення: Юлія Тимошенко була тараном, який сліпо бив по всіх підряд, у тому числі й по самому Леонідові Даниловичу… Третім упослідженим політиком став Віктор Ющенко. Ще коли Віктор Андрійович тільки був кандидатом у Президенти України, Юлія Володимирівна (їй було обіцяно в разі спільної перемоги пост глави Кабміну), як то кажуть, «рвала й метала», допомагаючи помаранчевому лідеру виграти перегони. Коли через отруєння (тоді казали, що воно було, тепер — що вже ні) Віктор Ющенко не зміг здійснювати агітаційні тури країною, то саме Юлія Тимошенко від його імені виступала в тому ж Луцьку і закликала «любих моїх волинян» одностайно підтримати саме цю кандидатуру… А потім був Майдан. І святкування отримання посади Президента у третьому турі. І активісти Юлії Володимирівни, які буквально вимагали від Віктора Андрійовича рекомендувати на посаду прем’єра саме кандидатуру пані Тимошенко. І поіменне голосування в парламенті, де крісло спікера посів маловідомий до того «нашоукраїнець» Арсеній Яценюк, коли кожен із 226-ти нардепів, які підтримали Юлію Володимирівну, особисто підводився і говорив: «Так». І хто ж міг подумати, що ющенківський лозунг «Так!» дуже скоро в руках його чарівної соратниці перетвориться щось на зразок «Так, так, так!» — відповів кулемет»?! З наближенням виборів Президента у березні 2010 року антагонізм між Ющенком та Тимошенко переріс у відкриту війну. Як не дивно, соратників Юлія Володимирівна тоді знайшла не стільки на Заході, як на Сході. Особливо, в особі президента Путіна, який заради своєї нової союзниці та збільшення ціни на газ для українців навіть посприяв, щоби в Росії було скасовано постанову про арешт підозрюваної в розкраданні газу Юлії Тимошенко. Хтось забув, як у Москві Володимир Путін обізвав нашого Президента «мазуриком» (дрібним злодюжкою), причому Юлія Володимирівна, яка стояла поруч, лише мило хіхікала? Або як в її присутності рекомендував главі України жувати власну краватку?.. Четвертою жертвою несамовитих чар Юлії Тимошенко ледь не став… Віктор Янукович. Саме так, як би це дивно не звучало. Пригадаймо, як фракція БЮТ і Партії регіонів, які після Помаранчевої революції мали фактичну конституційну більшість у Верховній Раді України, майже домовилися про те, що взагалі ліквідують посаду Президента України. Проте в якийсь момент у Віктора Федоровича спрацювала інтуїція: Юлія Володимирівна спочатку досягне своєї мети (повалити ненависного їй Віктора Ющенка), але що вона робитиме після цього? Тим більше, що продовжувала концентрувати в своїх руках як глави Кабміну фактично безмежну владу, а силовики в особі голови СБУ Олександра Турчинова, міністра внутрішніх справ Юрія Луценка і Генерального прокурора України Геннадія Піскуна показали свою повну залежність від забаганок Юлії Володимирівни. І Віктор Янукович поставив хрест як на закулісних стосунках із незбагненною пані Тимошенко, так і на публічних взаєминах. Про що заявив на спеціальній прес-конференції. Зараз, звичайно, Юлія Тимошенко воліє не нагадувати «світовій демократії» про ці особливості своєї державотворчої діяльності. Натомість у зверненні до західних країн, яке у США розповсюдила її донька, називає недавнього союзника «диктатором» і переконує, що парламентські вибори, які ще не відбулися, вже ніби як сфальсифіковані… Всі ці та інші обставини дозволяють цілком логічно припустити: не нинішній владі під керівництвом Віктора Януковича вигідно, щоб Юлія Тимошенко перебувала за гратами. Бо у владу вона не повернеться найближчих 5 років хоча б тому, що її «об’єднана опозиція» не здобуде в новій Верховній Раді України ні конституційної, ні простої більшості. А от мінімум двом особам із її «вузького кола» перебування Юлії Тимошенко в колонії — як бальзам на душу. Арсеній Яценюк за таких обставин стає новим «духовним наставником нації» і, як колись сама Леді Ю замість Віктора Ющенка їздила Україною, здобуваючи дивіденди на свою користь, так само намотує кілометри доріг, аби в якомога більшій кількості міст і сіл кликати за собою маси. Скажіть, чи захоче він поступитися лідерством Юлії Володимирівні, навіть якщо вона найближчим часом вийде на волю? І чи не слід було б їй уже подбати про посилення власної охорони? Олександрові Турчинову в цій ситуації також комфортно. Перший крок до перемоги він уже зробив, разом із Арсенієм Петровичем так сформувавши партійний список і таким чином розділивши мажоритарні округи, що фактично в ролі «сірого кардинала» контролює процес майбутнього голосування всіх своїх висуванців. А щоб вони не отямилися, примусив навіть на Біблії поклястися… Все це, на превеликий жаль, нагадує старі комуністичні часи, коли новим вождям старі ідоли були потрібними лише на портретах. Пригадайте, як товариші Сталін, Хрущов, Брежнєв, Андропов, Черненко і Горбачов клялися у вірності ідеям ленінізму, а насправді займалися зовсім іншими справами…
