Вибір Полісся: чесність, молодість і освіта проти технологій місцевого олігарха...
Вибір Полісся: чесність, молодість і освіта проти технологій місцевого олігарха.
Андрій ЛИНДЮК
Ще два місяці тому і «маститі» політичні гравці округу, і доморощені районні аналітики ставилися до фігури молодого і енергійного вихідця з самої глибини Полісся Олексія Лондара зі зневажливою поблажливістю. Мовляв, маловідомий, недосвідчений «аутсайдер» навіть близько не може бути конкурентом таких «титанів», як олігарх Єремеєв чи «опозиціонер» Грицюк. Але буквально за кілька тижнів їх зверхність змінилася страхом. Олексій Сергійович, не маючи ні потужних фінансових ресурсів, ні політичної підтримки розкручених «партій», незважаючи на тиск з боку діючої влади, швидко зумів здобути популярність і підтримку серед усіх верств населення округу. На сьогодні в його команді перебувають лікарі, підприємці, юристи, педагоги, журналісти, економісти, сільська і міська молодь, люди середнього та пенсійного віку. Проти нього ведеться спільна інформаційна боротьба і з боку владно-олігархічних політиків, і з боку так званої опозиції. Однак популярність щодня зростає. У чому ж феномен Олексія Лондара? Відповідь на це питання дуже проста. Молодий політик, на відміну від інших учасників виборчого процесу не став вдаватися до послуг проплачених піарщиків, а почав діяти демократичним методом агітації. Разом зі своїми однодумцями він заходить у кожне село, в кожен дім, на кожне подвір’я, розповідає людям про свою програму, про шляхи вирішення нагальних проблем, про бачення перспектив розвитку. І це дає результат. Люди бачать молодого і енергійного чоловіка, який говорить правду, навіть якщо та правда не завжди приємна, який розуміє їх проблеми і пропонує шляхи вирішення. Люди вірять. Люди хочуть змін. Виборча кампанія для декого почалася ще рік тому. Як грім з ясного неба в райони 23 округу почали навідуватись високоповажні чини і бізнесмени. У масовому порядку замінювалися вікна в школах і дитсадках, сипалися «солодкі подарунки» від «щирого серця» майбутніх кандидатів, активізувалися різноманітні благодійні фонди тощо. Звичайно, це все супроводжувалося хвалебними одами у місцевій пресі. Народ наш не дурний і швидко зорієнтувався що до чого. Людям знову запропонували варіант між поганим і ще гіршим. По суті – між непопулярним комуністом Мартинюком і олігархом Єремеєвим. Зрештою, волиняни сподівалися, що ближче до виборів з’являться більш достойні претенденти на посаду народного депутата. Особливо очікували спротиву від задекларованих опозиційних сил. Даремно. Надії на опозицію також виявилися марними. Незважаючи на традиційно сильну підтримку партії «Батьківщина» на наших теренах, представника КОДу – Анатолія Грицюка — громада зустріла з відвертим розчаруванням. Почнемо з того, що «служити» нашим районам мав зовсім інший представник БЮТу. Але згодом хтось вирішив, що громада 23 округу «заслуговує» саме на колишнього голову обласної ради. Оте «вирішили» найбільше збурило людей. Виходить – Турчинов і Яценюк краще за нас знають, хто саме потрібен жителям чотирьох районів. Бо тут, на місцях, ні в кого ні про що не запитували. Навіть районні лідери опозиції до останнього сумнівалися – на якого дядечка їм доведеться працювати. А постать, до речі, досить колоритна. По-перше, на місцях раніше Анатолія Грицюка мало коли хтось бачив (ті рідкісні робочі візити до адмінбудинків і керівництва районів не враховуємо). Окрім того, нам говорять про досвідченість згаданого кандидата. Добре. І де ж він – досвід роботи? Де бажання працювати на нашу громаду? Минуло два з половиною роки, як пана Грицюка «попросили» з посади голови обласної ради. А він і до цих пір… безробітний. Що – не хоче працювати чи, банально, нічого не вміє? І не треба говорити про якісь там репресії. Як колишній заступник начальника інспекції по заготівлях і якості сільськогосподарської продукції Волинської держадміністрації, Анатолій Петрович міг би чорниці в населення приймати. Або телята скуповувати по селах. Все ж таки зайнятість і якась користь для людей. Дуже цікаво, якби не вибори – так і не працевлаштувався б головний бютівець області? Зрештою, усі чудово розуміють, що голосуватимуть люди не так за Грицюка, як за «Батьківщину». Проте навряд чи Анатолій Петрович буде витягати з тюрми Тимошенко. Та й до «опозиціонерів» є ряд запитань. Вони вкотре доводять свою повну неспроможність хоча б на щось впливати. Закон про мову – найкраще цьому підтвердження. Їх, мудрих і досвідчених, виявляється можна легко «розвести как котят»… Окрім того, методи передвиборчої агітації остаточно позбавили пана Грицюка людської довіри. Громада відчуває нещирість. А коли головний «опозиціонер» чи не на кожному масовому заході вихваляється, що «тільки-но» спілкувався з Юлією Тимошенко по телефону… Всі ж розуміють, що це навряд чи відповідає дійсності. Взагалі ж, складається враження, що передвиборча агітація «опозиції» в 23 окрузі побудована виключно на негативі. Більшість газетних публікацій з-під «бютівського пера» однотипні. Це два-три обов’язкові речення про те, «який хороший в нас кандидат», і — цілі шпальти поливання брудом своїх опонентів. У принципі, можна стверджувати, що в 23 окрузі залишилося два претенденти, між якими доведеться визначитися громаді. Це – Олексій Лондар і Ігор Єремеєв.. Один із них і стане депутатом Верховної Ради наступного скликання. Тепер замислимося на хвилину над цим вибором. З одного боку до влади рветься фінансовий магнат, який вже представляв наш округ в парламенті. Про нього, гадаю, немає потреби говорити багато. Навряд чи знайдеться хоча б одна людина на Волині, яка б не відчула на собі результатів його діяльності. У ЗМІ області постійно розповідають і про скуплені й доведені до банкрутства молокозаводи, і про захмарні ціни на пальне, і про мізерну оплату за молоко. Це відомо усім і вкотре акцентувати на цьому увагу я не збираюся. Давайте поглянемо на методи його передвиборчої боротьби. Перша асоціація – 200 гривень. Сьогодні «модно» купувати виборця. На жаль, людина, яка бере таку подачку, не замислюється, у скільки її оцінили. А в перерахунку на 5 років це… одинадцять копійок. Вдвічі дешевше, ніж коробка сірників. Таких «розцінок» не було навіть за часів кріпосного права. А в окремих селах, коли мова заходить про цю особу, люди плюються, але стишують голос і боязко озираються, мовляв – он там, по сусідству, мешкає його представник і слідкує… Невже нам потрібен депутат, якого вже тепер люди бояться? Окрім того, навряд чи хтось сумнівається до чиїх лав примкне молочний магнат, протиснувшись у парламент. Знову запитаю. Ми, волиняни, хочемо, щоб нами керувала (бо служити він нам не буде ніколи) така особистість? Ні! З іншого боку в нас є унікальна можливість довіритись молодій і енергійній людині. З блискучою освітою, з колосальним, як на 24 роки, досвідом у законодавчій сфері (співавтор понад 40 законопроектів), вихідцем із наших теренів. Іншими словами – майбутнім депутатом, який, по-перше, глибоко розуміє ситуацію і проблематику округу, а, по-друге, знає і відкрито представив для широкого обговорення реальні шляхи виходу з кризи. Він широко озвучує свою програму і готовий нести відповідальність за свої дії в парламенті. Окрім комплексу заходів, завдяки яким у нас з’являться нові робочі місця, покращиться інфраструктура, виросте престиж села і бюджетних професій, Олексій Лондар відверто декларує свою боротьбу з правлячим режимом, виступає за збереження української мови, першочерговість якісної освіти і європейського шляху розвитку держави. Більше того, перебуваючи на досить високій посаді, Олексій Лондар не заплямував себе в жодній сумнівній історії, в жодній політичній чи фінансовій махінації. Єдиний з усіх кандидатів! До 28 жовтня залишається кілька днів. Яка доля чекає на нас наступних п’ять років – вирішувати лише нам. Або ж ми й далі будемо котитися в прірву, або ж зробимо правильний вибір і зуміємо налагодити своє життя, подбаємо про власне майбутнє і майбутнє своїх дітей. Це залежить від кожного особисто!
