МИЛЬНІ БУЛЬКИ «ФЕЛЬДМАРШАЛА» ГРИЦЮКА*

У Миколи Гоголя, того самого, який створив образ славного запорізького козака Тараса Бульби, є ще й образ дрібного чиновника Аксентія Івановича з твору… Ні, мені аж страшно вимовити повну назву тих «Записок…», бо я не бажаю такого Анатолію Петровичу. А той гоголівський герой, бідака, уявляв себе усіляким великим цабе аж до фельдмаршала й іспанського короля включно

Петро ОЛЕШКО,
ваш колишній соратник, офіцер запасу,
генерал козацтва, кандидат у народні депутати
по Маневицькому виборчому округу № 23


Мабуть, і Анатолій Грицюк уявляє. Та як рявкне:
— А подати мені такого–сякого прапорщика Олешка!
І йому солодко думати, що Олешко справді прапорщик, як він написав у своїй газетці, якій присвоїв горде ім’я «Батьківщина». «Чого зволите, ваше високородь?» — і чоботи фельдмаршальські прапорщик — цмок–цмок! Кайф по–грицюківськи.
Тільки я не прапорщик, Анатолію Петровичу. Брехню закинути легко, як динаміт у річку, коли глушать рибу. А ви глушите виборців дезінформацією. Бо знаєте, що не буду ж я показувати всім виборцям округу № 23 свій диплом про закінчення Ризького вищого військово–політичного училища у 1988 році. Військовий квиток, який засвідчує, що в 1988 — 1992 роках я служив командиром взводу у військовій частині, яка дислокувалася в Луцьку. Що нині маю звання капітана запасу Збройних сил України. А звання генерала козацтва присвоєно наказом головного отамана сучасного Війська Запорозького Дмитра Сагайдака. І що під моїм керівництвом плідно служать рідній Україні, навчають молодь козацьким традиціям, гартують волю для захисту Вітчизни козаки чотирьох областей.
Та «фельдмаршал» Грицюк не вірить фактам. Як і тому, що сам залишився без армії. Зате де був голова Ківерцівської районної ради Анатолій Грицюк, де його державницький підхід до вирішення проблем, коли у Ківерцях у той час продавалися дитячі садочки за мізерні суми приватним структурам. Фантастика! Ви дбаєте про майбутнє України?
«Фельдмаршал» Грицюк вважає, що він приватизував і Юлію Тимошенко. Навіть тоді, коли привів фракцію БЮТ в обласній раді до розвалу, твердить, що найбільше любить Юлю. Мабуть, уявляє, що і її «поставив во фрунт». Тільки ж справа у тому, що ви не зможете заборонити й мені підтримувати Юлію Володимирівну. Залишаючись її гарячим прихильником, водночас перебуваю в опозиції до вас, який не те що «фельдмаршалом», а й прапорщиком і старшиною роти не годен бути. Хіба що головою колгоспу за старих компартійних часів. Але вони вже минули.
Був і залишаюся патріотом України. Бо для мене Україна — це не приватизована вотчина Грицюка та іже з ним. Це наше козацтво, паланки й козацькі школи та шкільні козацькі республіки. Це жителі мого села Вишнівка, де ми спільними зусиллями звели Свято–Дмитрівський храм, селяни, котрі знають ціну хліба насущного. А тих, котрі багато говорять та мало роблять, влучно називають балаболками. Звісно, це не про вас, бо образитесь. А ще наш народ має у своєму багатому мовному арсеналі вислів «доїти Химиних курей». Так кажуть про тих, хто імітує роботу замість справжньої діяльності. Хто галасує і «кудкудакає», прикриваючи цим власну неспроможність.
У героя гоголівських «Записок…» на носі виростала велика булька і він, бідний, боявся, щоб хоч вона не тріснула. У вас теж залишилися одні бульки, Анатолію Петровичу. Великі й прозорі, а всередині їх сидить такий собі чоловічок і хитро до вас моргає. Ось–ось трісне ваша остання булька. А далі що?
Моя програма реальна і її знають виборці. Відстоював і відстоюватиму справедливі ціни на хліборобську продукцію, необхідні державні дотації, довгострокові пільгові кредити — те, що насамперед потрібне селу. Разом із однодумцями докладу зусиль для зупинки таких антинародних реформ, як пенсійна, судова, медична, освітня. І робитиму все, щоб повернути українцям, у тому числі й моїм землякам, гідність, можливість мати добру роботу і достойну зарплату. Я знаю, як заробляти кожну копійку своєю працею. Зроблю все, щоб люди, які чесно трудяться, жили саме гідним життям.
У народі кажуть — на брехні далеко не заїдеш. Ви уже приїхали, Анатолію Петровичу.