СЕЛО, ЩО ВИРОСЛО НА КУПИНАХ

Маленькі новели, запозичені з краєзнавчої книги «Купичів» — минуле і сучасне» та з її презентації, яка минулої п’ятниці вилилась у велике свято села

ОСТАННІЙ ПОЛІТ
«Свіжий сніг зранку притрусив проталену після відлиги озимину. Але він ще не встиг «забинтувати» своєю стерильною марлею дві зяючі рани серед пшеничного поля. На його ніжній білизні, наче згустки запеченої крові, проступали грудки перелопаченої мерзлої землі. Хто і чому потривожив її зимовий спокій, зворушив давній біль?».
Так починався мій матеріал, опублікований у нашій газеті 18 років тому після відрядження в село Купичів Турійського району. А потривожив зимовий спокій перелопаченої мерзлої землі і зворушив її давній біль ніхто інший, як місцевий краєзнавець і сільський агроном Михайло Купчинський. Не терпілося йому, не міг дочекатися весни. Він був очевидцем останнього бою пілота швидкокрилого літака-винищувача, що відчайдушно кинувся наперекіс повітряній колоні фашистських бомбардувальників. Від страху хлопчина затулив очі. Коли потім глянув — червонозоряний літак, охоплений полум’ям, падав, як зранений птах. Глухий вибух сколихнув околицю.
Через багато літ після війни Михайло Купчинський задумав розкрити таємницю загибелі повітряного сокола над Купичевом, привів сюди групу працівників обласного краєзнавчого музею, райвійськкомату, геологів, щоб провести розкопки і знайти останки загиблого льотчика. Його так і не дочекалась посивіла мати, а поряд з робочим планшетом знайшли недописаний лист до дівчини-полтавки.
Може, й забув цей факт Михайло Макарович, бо ж скільки їх таких було в його пошуках для написання справді унікальної краєзнавчої книги, яку, повернувшись додому після презентації, читав із захопленням, наче детектив. Та все ж він подзвонив у нашу редакцію, запросив на незвичне свято села.
Так співпало: коли під’їжджали до Купичева, траурна процесія супроводжувала в останню путь покійника. Книги свого одержимого земляка він уже не прочитає. Так влаштований світ: хтось живе, а комусь треба помирати. Книга Михайла Купчинського — це компас у майбутнє.
КОХАНКА ЦАРЯ
На початку ХІХ століття маловідоме волинське село Купичів набуває небувалого нового розвитку. У ньому поселяються «обдаровані царською ласкою» Микола Леванідов із дружиною Дарією.
Дарія (Наришкіна) була коханкою царя Олександра І (1801—1825). І щоб не набрав розголосу їх зв’язок, цар домовився з майором кінноти Миколою Леванідовим про його одруження з Даркою і подарував їм 19 сіл, в тому числі й Купичів. Його й вибрали місцем свого проживання Леванідови. Збудували тут розкішний двоповерховий палац із прилеглими будинками. Відкрили олійню, гуральню, вітряний млин, пивоварний завод, суконну фабрику. А за селом біля кладовища спорудили церкву Святої Трійці. Вона була без приходу, слугувала усипальницею знатних людей. Там після смерті був похований майор Леванідов, а згодом знайшла вічний спочинок і його дружина Дарія, яка прожила довго, була дуже набожною, щонеділі і в свята ходила до церкви, мала там постійне своє місце, добре ставилася до селян.
ДУХОВНА КОЛИСКА МИТРОПОЛИТА
У книзі «Київські і Галицькі митрополити», виданій у 1962 році в канадському місті Торонто, зазначається, що в Купичеві жив і помер 19 листопада 1728 року митрополит Київський і всієї Русі Лев Кишка. Хто ж він такий, цей духовний правитель? Народився у Ковелі 1663 року в зубожілій шляхетській родині. Закінчив монастирські студії, вивчився на священика у Римі. 1961 року повернувся на Волинь. Займав різні сани в монастирях, заснував духовну семінарію у Володимирі, яка проіснувала до 1795 року, аж поки Катерина ІІ не скасувала Володимирського єпископства.
1713 року Лева Кишку обирають митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі. Згодом на Замостьському соборі він домігся об’єднання церков, відправа велася на старослов’янській мові. Митрополит відомий як письменник і перекладач. Прах його покоїться у Володимирі-Волинському.
ВУЛИЦЮ БРОВАРСЬКУ НЕ МОЖНА ПЕРЕЙМЕНУВАТИ
У Купичеві багато вулиць, які колись єднали українців, чехів, словаків, євреїв. До війни тут був маленький «євросоюз». І він не знав ніякої війни. Недавно в селі з’явилася вулиця Молодіжна. Хіба треба коментувати її назву?
А ще є в селі стара вулиця з неофіційною назвою «Броварська», яка не піддається ніяким перейменуванням. Колись, ще до Першої світової війни, жили на ній чехи. І була там пивоварня, у приміщенні якої потім розміщався солдатський лазарет, а котельню переробили для підігріву води для лазні та прожарювання білизни. Одного дня котел тріснув, що й спричинило пожежу.
Броварня згоріла майже сто літ тому, а назва вулиці зосталася.
ПІОНЕРВОЖАТА, ЯКА ПРИЇХАЛА З МОСКВИ
На післясвятковому фуршеті за столом навпроти сиділа миловидна жінка. Подумалося, що вона дружина якогось районного начальника. Але я помилився. Коли їй надали слово для тосту, почала обнімати своїх піонерів — поважних нині керівників районного і обласного масштабу. Це була колишня піонервожата Купичівської школи Антоніна Куліш-Петрова, яка через 30 з «гаком» літ приїхала на свято села з Москви.
ПОЕТИ І АРТИСТИ
Ще одне відоме ім’я Купичева — випускник сільської школи Микола Гнатюк. Слова його віршів і рими на диво прості. Але чомусь за них чіпляються композитори, а пісні беруть до свого репертуару відомі артисти — народний — Василь Чепелюк, заслужений — Михайло Лазука, лауреати багатьох фестивалів Алла Опейда і В’ячеслав Судима, музикант і співак знаменитого торчинського «Колоса» Ярослав Найда, наймолодша зірка волинської естради Наталочка Кулеша. Усіх їх і ще чимало не названих привіз на презентацію книги свого двоюрідного дядька Михайла Купчинського Микола Гнатюк. Коли ще село бачило у себе таке сузір’я іменитих артистів! Та й власними талантами Купичів може погордитися. Увесь переповнений зал дружно підтримав авторську пісню під гітару директора місцевої школи Бориса Поліщука, коли він зі своїми доньками-близнючками Марійкою і Оксаною та сільськими співунками з мелодійними вокальними голосами затягнув прем’єрну пісню.
Живу тобою я давно,
А ти давно живеш в мені,
Ми разом п’єм твоє вино,
Село моє на купині.
Купичів уміє народжувати не лише трударів, що колись в’язали житні снопи за косарями, вирощували кок-сагиз, льон рвали руками, варили смачне пиво, а й надихає до творчості поетів, артистів, невтомних краєзнавців. На урочистості колега, головний редактор «Вісника і КО» Євген Хотимчук, стараннями якого та багатьох інших меценатів, власне, й побачила світ книга «Купичів — минуле й сучасне» сказав:
— Де б нам для кожного села «купити» такого Купчинського?
Насамкінець, хотілося б назвати основного спонсора і видання книги, і її презентації — виробничий кооператив «Дружба» (керівник Петро Камельчук), де Михайло Купчинський безмінно працював понад 50 років.
Святослав КРЕЩУК.
Фото Миколи ЗІНЧУКА.
На фото: Подружжя Михайла і Юлії Купчинських віншує директор школи Борис Поліщук.