Коли востаннє представники регіональних засобів масової інформації зустрічалися із Сергієм Ковальчуком, кандидатом у народні депутати України по одномандатному виборчому округу №19 із центром у Володимирі–Волинському, то запитували в нього, загартованого підступами та «непрозорою конкуренцією» інших учасників виборчих перегонів, як надалі боротиметься із передвиборними сюрпризами...
Коли востаннє представники регіональних засобів масової інформації зустрічалися із Сергієм Ковальчуком, кандидатом у народні депутати України по одномандатному виборчому округу №19 із центром у Володимирі–Волинському, то запитували в нього, загартованого підступами та «непрозорою конкуренцією» інших учасників виборчих перегонів, як надалі боротиметься із передвиборними сюрпризами. Тоді пан Ковальчук відповів, що діятиме в залежності від ситуації та в міру надходження цих сюрпризів. І вони, як виявилося, не забарилися
Ольга СМОЛЯНСЬКА
-Напевно, якби моє прізвище не фігурувало серед кандидатів у депутати, то й не було б ніяких сюрпризів, не було б що публікувати в наших ЗМІ, — жартуючи, почав Сергій Ковальчук розмову з місцевими журналістами, які 16 жовтня завітали до нього на чергову прес–конференцію. — Бо що не кажіть, а з іншими кандидатами в народні депутати таких «цікавих» історій, та ще й у такій кількості, не трапляється. Однак ближче до справи. Тиждень тому мені зателефонувала моя довірена особа з Любомля й повідомила, що 5 жовтня до Центральної виборчої комісії від мого імені надійшла заява, в якій ішлося про те, що я, Сергій Ковальчук, знімаю свою кандидатуру з участі у виборах народних депутатів України. Заява була оформлена належним чином і відправлена до ЦВК замовним листом. Річ у тім, що в законодавстві немає чітких вказівок стосовно того, якою має бути процедура відмови від участі у виборах: я можу подати відповідну заяву як особисто, так і надіслати її замовним листом із повідомленням, — відзначив пан Ковальчук. — Забігаючи наперед, скажу, що від халепи, створеної чужими руками, врятувало те, що в ЦВК мене майже всі знають особисто. Вочевидь, далися взнаки судові перипетії, в яких нещодавно брав участь. Відтак, із ЦВК зателефонували Володимиру Юрійовичу, моїй довіреній особі, із подивом поцікавилися, чому, мовляв, кандидат із таким високим рейтингом раптом відмовляється від участі у виборах? Коли Володимир зателефонував мені й, не тямлячи себе від здивування, запитав те саме, я, чесно кажучи, спочатку подумав, що він так жартує. Однак, поспілкувавшись із Володимиром ще кілька хвилин, зрозумів, що тут не до жартів. Почав телефонувати в ЦВК. Там були раді мене чути, — пригадує Сергій Михайлович. — Передусім, підтвердили, що від мого імені справді надійшла заява, в якій ідеться про те, що я відмовляюся балотуватися в народні депутати України. Згодом мені переслали копію заяви, — Сергій Михайлович показує на непоказний аркуш перед ним на столі. — Тож я маю нагоду показати цей дивний документ вам. У ньому, зазначу, містяться мої особисті дані, серія та номер паспорта, ідентифікаційний код, уже не кажу про такі «дрібниці», як адреса. Навіть підпис під заявою дуже схожий на мій! Єдине, що не відповідає дійсності, — це номер мого контактного телефону. Далі ще цікавіше: працівники ЦВК телефонували за вказаним у заяві номером і їм підтвердили, що «це» й справді виборчий штаб кандидата у депутати Сергія Ковальчука. На прохання ж поспілкуватися зі мною дали ще один нібито мій номер телефону. За тим номером спілкувався чоловік, який доклав чимало зусиль для того, аби в ЦВК повірили, що розмовляють із Сергієм Михайловичем Ковальчуком. Щоправда, голос чоловіка видався представниці ЦВК абсолютно не схожим на мій, та й відповідав він якось невпевнено, як кажуть, плавав у ситуації. Коли я довідався про все, що розповів вам, то одразу звернувся до ЦВК, Генеральної прокуратури, міліції та СБУ із заявою, яка спростовує попередню липову заяву. До речі, співробітники СБУ «пробивали» нібито мій номер телефону. Нині він, як і слід було сподіватися, не обслуговується, проте вдалося з’ясувати, що зареєстрований він у столиці. З’ясували також, що сумнозвісну заяву надсилали не з нашого міста, — поділився Сергій Ковальчук. — Аналізуючи ситуацію, я можу підібрати тільки одне влучне слово — злочин. Інакше це не назвеш! А уявіть, що було б, якби людина, яка працює в ЦВК, не знала мене особисто? Неважко здогадатися, що в такому випадку я перестав би бути кандидатом у народні депутати України вже 6 чи 7 жовтня. Навіть не здогадуючись про це! А задум у зловмисників був просто «чудовий»: затіваючи всю цю аферу, вони добре розуміли, що часу шукати правди в судах у мене не буде. Крім того, липова заява й складена була юридично дуже грамотно. Одним словом, над тим, аби усунути мене з передвиборних перегонів, попрацювали професіонали. От тільки планам їхнім не судилося здійснитися… Пам’ятаєте, на одній із прес–конференцій я казав, що на удар у спину потрібно відповідати? Оце і є один із таких ударів. — Чи уявляєте хоч приблизно, хто міг вам його завдати? — Думав над цим довго, аналізував і ситуацію, і мої стосунки з опонентами, кандидатами в народні депутати по 19–му виборчому округу. І дійшов висновку, що це почерк людей Валерія Григоровича Діброви. Пам’ятаєте судові позови, які подавали люди з його оточення і в яких я був незмінним фігурантом? І тут схожа витівка. На 95 відсотків упевнений, що не помиляюся у своїх підозрах. Адже із жодним іншим опонентом у мене ніколи не було непорозумінь. Сподіваюся, що вони, як і я, ведуть чесну й прозору кампанію. І тільки названий мною кандидат за моєю спиною, так би мовити, крутить–вертить. Зараз правоохоронці детально вивчають усі подробиці цієї справи, аби винуватців притягнути до відповідальності. Кандидат у народні депутати України по одномандатному виборчому округу №19 із центром у Володимирі–Волинському Сергій Ковальчук продовжує передвиборну боротьбу. Щодня він зустрічається з виборцями, спілкується з людьми та не зважає на тих опонентів, які не звикли до чесної та прозорої конкуренції. — Мені завжди приємно зустрічатися з людьми, відповідати на їхні запитання, щирі, житейські, позбавлені якихось підступів чи бажання когось очорнити, — розповідає Сергій Ковальчук. — За весь час, що я зустрічаюся з виборцями, жодного разу не почув докору на свою адресу. Можливо, тому, що волію не годувати людей порожніми обіцянками, а доводжу своєю роботою та своїми справами, хто я й чого вартий. — Сергію Михайловичу, як відомо, виборча кампанія — справа виснажлива як у моральному, так і у фізичному плані. Де берете сили для того, щоб її продовжувати? — Фізичні — у спорті, який займає аж ніяк не останнє місце в моєму житті. А духовні — у спілкуванні з людьми, яких я люблю, з рідними та друзями. А минулої неділі, на Покрову, відстояв службу Божу в храмі. Чи є місце, де можна набратися більше духовної снаги? Отож бо. Зичу й вам усім життєвих сил та Божого благословення. До зустрічі, сподіваюся, вже після виборів.
