Редакційне завдання — спостерігати за виборчим процесом через веб-камери — видалося мені на перший погляд не вельми цікавим...
Редакційне завдання — спостерігати за виборчим процесом через веб-камери — видалося мені на перший погляд не вельми цікавим. Ну, що можна побачити через камеру? Шанс натрапити на щось варте уваги серед сотень волинських дільниць дорівнює нулю. Зафіксувати порушення — так само. Та все ж таки це було щось нове, адже веб-камери на виборчих дільницях в Україні працювали вперше. Тож я взявся «мандрувати» з дільниці на дільницю, при цьому сидячи вдома
Сергій НАУМУК
Перше, що вдалося зауважити: у переважній більшості випадків камери розташували таким чином, що вони охоплювали меншу частину приміщення для голосування. Іноді навіть всіх членів дільничних виборчих комісій побачити не вдавалося. Скажімо, в селі Бубнів Локачинського району одна камера фіксувала 2-3 членів ДВК, інша — стільки ж. Решта «випали» з об’єктива. Частіше такі недоречності спостерігалися в невеликих населених пунктах. На міських дільницях та в селах, де дільниці розташовувалися у чималих приміщеннях (в спортзалах чи шкільних їдальнях), камери здебільшого охоплювали одразу весь зал, тож можна було побачити, що відбувається на дільниці в цілому. На деяких камери розташовувалися так, що показували різні частини приміщення, на інших — частково накладалися. «Блукаючи» волинськими дільницями, жодного разу не вдалося побачити натовпу виборців. Максимум, 10-15 чоловік одночасно. Можливо, це просто випадковість. Хоча є певний стандарт щодо оформлення зали для голосувань, але в цьому комісії проявили фантазію. У селі Селиськи Володимир-Волинського району на кабінці для голосувань висіла ікона в рушникові (через погану якість зображення не вдалося роздивитися, яка саме), у селі Рудка Старовижівського району — тризуб, прикрашений також вишитим рушником. У Згоранах Любомльського району під урни для бюлетенів простелили домотканий килимок, у селі Ягідне Турійського району стіл накрили барвистою скатертиною. Разом із тим, камери зафіксували чимало побутових моментів. Наприкінці дня у Хутомирі Любешівського району член ДВК щось жував просто за столом комісії й запивав їжу чаєм. Це ще куди не йшло, а от в Хрипську Шацького району член ДВК лузала насіння соняшника й акуратно складала лушпайки на папірець посеред столу. Ближче до кінця дня члени ДВК (до речі, переважно жінки) почали клопотатися не політичними, а господарськими справами. «Ти кури зачинила? Гуси зачинені? А свиням хто подає?» — голосно запитувала когось по телефону жіночка на дільниці в селі Бучин Любешівського району. Трансляція йшла із затримкою приблизно на три хвилини. Перевірив це на прикладі моєї колеги, за якою слідкував «у прямому ефірі». Коли вона вже вийшла з приміщення й зателефонувала мені, то камера ще фіксувала її на дільниці. З можливих порушень вдалося почути, як у тому ж Хрипську кілька разів згадували кандидатів Івахіва та Смітюха. Якість звуку вельми низька, тож про що саме йшлося невідомо. «Ваше село мале: то Івахів приїхав, то Смітюх…» — лунав чоловічий голос. Чи була це агітація-контрагітація, а значить порушення, чи просто роздуми вголос, ствердити неможливо, адже якість звуку дуже низька. У сусідньому селі Перешпа Шацького району одна жінка іншій розповідала, що «…їх немає» і при цьому гортала список виборців. «Немає, — погоджувалася з нею інша, — хто в тюрмі, хто на могилках». Напевно, йшлося про точність списку виборців. Загалом, можна зробити висновок, що впровадження камер на дільницях дало хіба моральний ефект і спонукало членів ДВК ретельніше ставитися до своїх обов’язків. Адже найцікавіше — підрахунок голосів — залишилося поза увагою громадськості, хоча цей процес і записували. Тож мільярду гривень, що його витратили на камери, можна було знайти краще застосування.
