ГРОШІ ЗА ДОЇЛЬНИЙ АПАРАТ ЧЕКАЛИ 4 МІСЯЦІ

Жителька Лісняків Старовижівського району Любов Писарук ще на початку липня цього року придбала за власні кошти доїльний апарат, однак до цього часу не скористалася ним жодного разу. Боялася, що так і не дочекається обіцяного відшкодування затрачених із домашнього бюджету на цю покупку грошей

Валентина БЛІНОВА


Родина  Писаруків  утримує  у  власному   господарстві  чотирьох  корів.
— Троє дояться, а четверту годуємо з телятка. Як підросте вона — стару збуваємо, — розповідає Любов Федорівна. — «Молочні» гроші — головний дохід для нашої великої сім’ї. Тому коли запропонували купити за власні кошти доїльний апарат, вирішила скористатися такою нагодою, адже за законом гроші обіцяли повернути.
Йшов місяць за місяцем, селянська родина терпляче чекала, але про відшкодування більш як чотирьох тисяч гривень (саме така вартість доїльного апарата) так нічого й не було чути. Господиня навіть готова була повернути його назад виробнику, тому й не наважувалася підключати установку.
— Вже скільки років дою корів руками, то ще стільки доїла б, — продовжує власниця родинної ферми. — Ще й чоловік бурчав, мовляв, потрібен був тобі той апарат, який без діла стоїть у коморі.
Затрачена на покупку сума коштів для Писаруків досить значна, тим більше, що протягом літа заборгованість молокопереробних підприємств за продану їм сировину дедалі зростала і на початок листопада сягнула чотирьох тисяч гривень! Тому з першого листопада Любов Федорівна припинила продавати молоко, стала возити його на базар.
За словами начальника управління агропромислового комплексу Старовижівської райдержадміністрації Анатолія Бринчука, у районі нараховується 85 родинних ферм, господарі яких утримують трьох і більше корів. Всі вони отримали доїльні апарати за кошти обласних програм або згідно з урядовою програмою. Однак станом на 10 листопада лише 28 власникам міні-ферм відшкодовано затрати на придбані раніше доїльні апарати. Серед них — і родина Писаруків, яка чекала повернення грошей більше чотирьох місяців. Затрачені ще в липні на купівлю доїльного апарата гроші нарешті повернули власникам родинних ферм із Любохин, Кримного, Поліського, Дубечного, Секуня та Глух. Однак чи отримають гроші до кінця року решта господарів, які придбали ці установки за власні кошти, з упевненістю навряд чи можна гарантувати, бо ті, які одержали селяни минулого тижня, чомусь надто довго затрималися у всесильному Казначействі.
За інформацією головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації, цього року за програмами підтримки АПК Волинь отримала з державного бюджету 29,3 мільйона гривень, із яких уже використано понад 20 мільйонів. З місцевих бюджетів, у тому числі й з обласного, на реалізацію різних селянських програм скеровано 16,6 мільйона гривень. Окремим рядком у програмах «Власний дім», підтримки особистих селянських господарств передбачені купівля доїльних апаратів та відшкодування їх вартості тим господарям, які придбали за власні кошти. Тож напрошується цілком резонне запитання: чому ж ці гроші так довго йдуть до селян, які чекають їх місяцями при тому, що й заборгованість молокопереробних підприємств перед здавачами молока накопичилася за період із червня по жовтень?
— Ще 27 липня на сесії райради я оголосила свій депутатський запит до голови Старовижівської РДА Володимира Семенюка з приводу зростаючої заборгованості розрахунків із селянами за здане молоко, — сказала депутат районної ради Галина Панасюк. — Однак відповіді так і не дочекалася. На останній сесії, що відбулася 9 листопада, повторно звернулася до керівника району з цього питання. Смідин — одне з найбільш «молочних» сіл Старовижівського району, де багато родин живуть лише з продажу продукції з власного двору. Її закуповують два підприємства — Ратнівський та Шацький молокозаводи. Люди обурені тим, що переробники користуються селянською безвихіддю: далеко не кожна господиня може поїхати торгувати на базар у Ковель чи райцентр. Тож навіть тоді, коли не проведені розрахунки за продане три чи чотири місяці тому молоко, продовжують здавати його заготовачеві.
— Уся надія — на гроші від продажу молока, — сказала жителька Смідина Валентина Герез. — Маємо шість корів. Працюємо всією родиною. Немає у нас ні вихідного, ні свята. Влітку здавали по 80-90 літрів молока щодня. Приймав заготовач від Ратнівського молокозаводу. Спочатку сама вдома записувала, скільки літрів молока за день здала. Але за повсякденною роботою закрутишся, то й забудеш записати. Тож нині навіть не знаю, скільки грошей нам заборгували. Цими днями розрахувалися тільки за червень. Обіцяють невдовзі віддати решту.
На перший погляд, за умови існування конкурентного середовища — представників двох молокопереробних підприємств — селяни Смідина мали б бути у виграші. Однак протягом молочного сезону вони так і не відчули від цього жодних переваг: заборгованість (більшою чи меншою мірою) тягнулася місяцями, а ціна на продукцію трималася однакова. Загалом навіть після прийняття Кабміном Постанови «Про затвердження мінімального рівня цін на молоко на 2012 рік» нині волинським селянам пропонують найнижчу ціну на молочну продукцію — 2,20 гривні за літр у той час, як станом на 7 листопада цього року, приміром, у Закарпатській, Вінницькій, Київській, Тернопільській областях становила відповідно 2,75/2,42/2,37/2,29 гривні за літр (за даними Інформаційно-аналітичного порталу про молоко та молокопродукти). Зрештою, урядова постанова чинна лише до кінця цього року. Тож перед початком нового сезону заготівлі молока селяни не мають ніякої впевненості стосовно того, якою ж буде ціна на молоко в 2013 році, за якими правилами працюватимуть заготовачі від молокопереробних заводів, чи знову доведеться наступати на ті ж самі граблі, як і щороку. У такому разі чи мають сенс як державні, так й обласні програми підтримки одноосібників, завдяки яким селяни можуть таки «купити собі вудку», але вчасно і в повному обсязі отримати прибуток від проданої «риби» — ні?

На фото: Любов Писарук із Лісняків Старовижівського району досі так і не скористалася доїльним апаратом.