Голос моєї телефонної співрозмовниці тремтів від хвилювання й ледь затамованих сліз:..
Голос моєї телефонної співрозмовниці тремтів від хвилювання й ледь затамованих сліз:
— Я багато років передплачую вашу газету. І в мене душа розривається, коли читаю рубрику «Адреса біди», яка є майже в кожному номері. Переважно йдеться про здоров’я малесеньких діток. Хочеться всім допомогти, але я стара і хвора пенсіонерка з невеличкою пенсією. Оце тільки й можу, що дійти до телефону. То що ж у нас за держава така, що залишає людей наодинці з такою бідою і штовхає йти до людей із простягнутою рукою? Та ж такого не було навіть за Сталіна. Треба щось робити! Я вже писала листа до Ігоря Палиці, він же обіцяв, що як за нього проголосують, то буде допомагати хворим діткам до року… А ви напишіть листа Клімчуку, він же — влада, хай щось робить… Від редакції: Цей крик душі небайдужої людини належить лучанці Ірині Миколаївні Хомік. А ось щодо листа до голови облдержадміністрації, то навряд чи в цьому є потреба. У нас не раз була нагода пересвідчитися, що Борис Петрович також читає нашу газету досить уважно, в тому числі й рубрику «Адреса біди»…
