«Щоранку, перед тим як іти на роботу, тато перевіряв, чи добре зачинене моє вікно».
Є така любов, яку майже не чути. Історія на вечір
Але вона живе в кожному кутку рідного дому
Мій батько ніколи не був із тих чоловіків, які легко кажуть: «Я тебе люблю». Але щоранку, перед тим як іти на роботу, він перевіряв, чи добре зачинене моє вікно.
Він виходив рано, ще до світанку, з торбинкою в руці, де лежав його обід. А на кухонному столі залишав для мене склянку молока й кілька шматків хліба. Він не будив мене, щоб попрощатися, але я крізь сон чув його тихі кроки в коридорі – він ступав обережно, щоб нікого не розбудити.
Він рідко питав, як минув мій день у школі. Зате завжди стежив, щоб у мене були нові зошити, ручки й чиста сорочка на свято… Він ніколи не казав уголос, що пишається мною. Але я бачив, як він усміхався, коли мені вручали грамоту, хоч сам думав, що я цього не помічаю.
У дитинстві мені здавалося, що це не зовсім любов. Я думав, що любов обов’язково має звучати словами, обіймами, ніжними розмовами.
Я думав, що любов обов’язково має звучати словами, обіймами, ніжними розмовами…
А з роками зрозумів: не всі вміють любити вголос.
Дехто любить натрудженими руками, ранніми підйомами, мовчазною турботою, перевіреним вікном, залишеним сніданком і дрібними вчинками, які здаються непомітними, але потім тримають тебе все життя.
Бо є така любов, яку майже не чути. Але вона живе в кожному кутку рідного дому.
Джерело: фейсбук-група «Життя, яке воно є».
Віталій ВІТЕР, zyttia.org.
