Чим переймався і дивувався на цьому тижні голова Волинської облдержадміністрації Борис КЛІМЧУК...
Чим переймався і дивувався на цьому тижні голова Волинської облдержадміністрації Борис КЛІМЧУК
… ЩО ПРЕЗИДЕНТ ЗНАЄ, ЧИМ ЖИВЕ ВОЛИНЬ — Борисе Петровичу, а коли вже «Шляхетський будинок» зможе приймати європейських гостей? Там така багатюща спадщина князів Радзивіллів. Навіть Айвазовський у вас є. То ж скільки може тягнутися ремонт? Я розумію, коли Віктор Янукович запитав мене про реконструкцію будинку знаменитого композитора Ігоря Стравінського в Устилузі. Але про Будинок повітової канцелярії і шляхетських судів, збудований 1789 року на руїнах княжого палацу на території замку Любарта, в якому зараз розмістився Художній музей, і в Луцьку знають далеко не всі. Тим паче про вкрай необхідні ремонтні роботи в цій історичній будівлі, які не проводилися вже десятиліттями. Але це ще були, як кажуть, квіточки. Бо далі Президент запитав мене про реконструкцію Покровської церкви в селі Піддубці Луцького району, Димитрівського храму в селі Гішин Ковельського району, городища «Вали» у Володимирі-Волинському… Людина, яка кожного дня вирішує питання державної ваги, так детально знає про наш край! І не тільки про економічні чи соціальні проблеми. Мені доводилося працювати з Віктором Федоровичем іще у 1990-ті роки, коли він був головою облдержадміністрації в Донецьку, а я — на Волині. Він дуже добре розуміє, що таке регіон, як стимулювати його розвиток, наскільки багато залежить від центру. І я вкотре у цьому переконався, коли 13 листопада мав робочу зустріч із Віктором Федоровичем у Києві. Я звітував перед Главою держави, як господарюємо в нашому краї. Так ось, Президент не вимагав узагальненої статистики чи приблизних цифр у ході виконання його доручень. Він питав мене звіту по конкретних об’єктах. І він сам називав ці об’єкти. Мова зайшла і про будівництво перинатального центру та комплексу школа–садочок у Луцьку, про волинський досвід реформування медицини в частині розмежування первинного й вторинного рівнів медичних послуг, наближення їх до людей, підвищення якості та доступності лікарської допомоги, в тому числі — через державні програми забезпечення реанімобілями та каретами «швидких», здешевлення вартості медикаментів, а також про результати успішного впровадження регіональної програми «Волинькард»… Але запитання про «Шляхетський будинок», храми у Гішині та Піддубцях стали приємною несподіванкою. … ЯК ЗНАЙШОВ ОНУКАМ ПОДАРУНОК НА МИКОЛАЯ Уже два роки поспіль Волинь займає перше місце в країні за інтенсивністю розвитку, а ми з вами очолюємо рейтинг тижневика «Коментарі». Це — робота кожного з волинян, наша спільна заслуга, наш внесок у розбудову Української держави. По всій області зараз розгорнуто багато будмайданчиків, де зводять, реконструюють, утеплюють, замінюють… Динаміка робіт висока. Заслуга в цьому — як держави, так і приватних інвесторів. За десять місяців у Волинь вкладено 1 млрд 219 тис. грн капітальних інвестицій та понад 66 млн дол. США іноземних інвестицій. Нині маємо 344 долари інвестицій на одного жителя області — відмінний показник на всеукраїнському тлі. Які головні складові цього успіху? Крім наполегливої праці наших земляків, ще й розуміння з боку столиці. Зараз уже ніхто не дотинає, що Волинь дотаційна і малоперспективна. Київ із нами рахується. До волинян дослухаються. Сьогодні я не маю проблем із дзвінком до прем’єр–міністра. Ось і нещодавно, коли постала проблема з додатковими коштами для введення в дію першої лави шахти № 10, після мого телефонного дзвінка Микола Азаров одразу призначив зустріч. Вислухавши мене, глава уряду миттєво розпорядився виділити додатково 29 мільйонів гривень до вже освоєних 118. Успіх? Успіх! Волиняни — надзвичайно працьовиті люди, і якщо їм створити належні умови для праці, то вони можуть перевернути гори. Тільки один приклад. Днями побував на луцькій швейній фабриці «Едельвіка». І там одразу знайшов, що подарую внукам на день Святого Миколая. Зізнаюсь, раніше мене аж коробило, що більшість українських вишиванок — китайського виробництва. І ось на «Едельвіці» я побачив просто фантастичні речі. Луцькі, волинські, тобто українські. Причому за доступними цінами. Більше того, це підприємство реалізовує свою продукцію — тканини, костюми, робочий одяг, столовий текстиль — як по всій Україні, так і за кордоном. Сьогодні тут будують новий корпус, закуповують італійське та японське обладнання… Одним словом, запускають двадцятимільйонну програму інвестування, яка збільшить обсяги виробництва у чотири рази. І цьому можна тільки радіти. Щоб прийшов успіх — потрібна щоденна наполеглива праця. … НЕВЖЕ І ЧЕРЧІЛЛЬ — «СОВОК»? Нещодавно газета «Волинь» обізвала мене «совком». Точніше, написала, що я використовую радянські методи, коли на якихось урочистостях когось обнімаю чи цілую жінкам руки… Готовий посперечатись. Для цього достатньо процитувати англійського прем’єра Вінстона Черчілля, який казав, що кожна потиснута мною рука, кожні обійми є потенційним голосом за мене. Невже Черчілль був «совком», коли використовував такі методи? Хоча знаю, що в радянські часи дехто місяць не мив руки, яку потиснув секретар обкому партії. Ой, а я ж знову згадую «совок»… Але мій потиск руки — це подяка людині, спосіб підбадьорення її до нових справ. … СКІЛЬКИ БУДЕ СВІЧОК У ВІКНАХ? Четверта субота листопада в Україні — найпечальніша: День пам’яті жертв Голодомору 1932 — 1933 років. Буду брати участь у поминальних заходах. Але з нетерпінням чекатиму миті, коли вертатимусь додому. Бо тоді мимоволі звертатиму увагу на вікна будинків. Шукатиму в них запалену свічку. Бо це не просто свічка — це наша пам’ять про тих, хто помер від голодної смерті. Називають різні цифри — від 3 до 5 мільйонів, навіть 10. А скільки загинуло кохань, скільки не народилось діток, наскільки б нас, українців, сьогодні було більше, якби не було Голодомору?.. Ми повинні це пам’ятати. Ми повинні про це розповідати своїм дітям, онукам, правнукам. Щоб більш ніколи така трагедія не повторилась. Якось почув, що моя внучка звернулася до тата словом «папа». — Папа, — кажу, — у нас на Поліссі споконвіків називали хліб. І вчили, якщо він впаде на землю, треба його підняти, здмухнути і поцілувати, бо хліб — це святе, це — життя. Тоді мої внуки від мене дізналися про Голодомор. І тепер в акції «Запали свічу» вони — постійні учасники. Коли повернуся додому, мене зустрінуть запалені онуками свічки. Але хотілося б, щоб по всьому місту свічок було якомога більше. Бо це не просто свічка — це наша небайдужість. Хотілося б, щоб небайдужих людей було якомога більше. Тільки тоді ми обов’язково зможемо зробити Україну процвітаючою. … СЕКРЕТ УСПІХУ: ВИКЛАДАТИСЬ НА 200 % Вважаю, недарма кажуть, що кожна влада — від Бога. То народна мудрість. Тому дивно, коли дехто з політиків дорікає: Клімчук був при режимі Кравчука, Кучми, Ющенка, Януковича. Але ж зачекайте! Якщо ця людина вважає, що ми 20 років жили при режимах, то я так не думаю. Ми крок за кроком будували Українську державу. Будемо й надалі це робити. Коли я кажу «ми», кажу не лише про владну команду, а й про всіх волинян. Влада — це не спорт і не звитяга. Це щоденна відповідальна робота. Сьогодні ситуація дуже проста — нашу державу треба робити кращою. Все, крапка! Іншого не дано, не має часу Україна експериментувати над людьми. Баста, доволі вже намордувалися, постійно поборюючи то ідеологію, то ще якусь «депресивну кризу» в головах. На це я налаштовую всіх без винятку своїх підлеглих. Звичайно, люди різні, в кожного свій характер, свої підходи до справи. Але я намагаюся в кожному розбудити їх ліпші якості: добро, бажання себе реалізувати, довести, що ти успішний водій, оператор, менеджер, державний управлінець. Людина з опущеними руками, без блиску в очах мені не цікава. Вона не цікава нікому. Так, не все у житті дається легко. Але якщо ти маєш ціль і позитивно мислиш — ти матимеш результат. Працювати від душі, з добром і вірою, з людьми і для людей — це те, для чого я живу. Якщо сидіти в кабінеті склавши руки, то відчути радість перемоги, драйв від досягнутого результату нереально. Тільки активне застосування власних ідей на практиці здатне зробити вас успішною людиною. Певне, в цьому й полягає моє власне визначення успіху. Успіх — це поступове створення того, чим справді можна пишатися. І саме цього я вимагаю від підлеглих. Не дозволяю їм жити спокійно. Чиню протилежно тому, чого вони від мене очікують. Нехай постійно будуть в тонусі, викладаються на всі 200%. Моя команда має працювати з ентузіазмом. Тільки тоді ми зможемо досягти чого завгодно. Мій секрет успіху полягає у вмінні зрозуміти точку зору іншої людини. Я добре знаю, що потрібно волинянам. Життєвий виклик — це рушійна сила всіх діянь людства. Якщо є хвороба — ми її вилікуємо, якщо є несправедливість — ми її виправимо. Якщо є вершина —ми її підкоримо. Звісно, всі ми боїмося невдач, бо страх — то запорука самозбереження. З одного боку — це зрозуміло, але з іншого — виглядає дуже дивно. Бо ж на помилках люди вчаться. Погляньте на малих дітей, як вони вчаться ходити, розмовляти. Ось дивлюся на своїх онучків. Пригадую, як вони спиналися на ніжки, вчилися читати й писати… Ці вміння виробляються поступово, всі ми набиваємо гулі, помиляємось. Але стараємося. Думаю, що процес навчання відбувається однаково й постійно в усіх сферах — ми помиляємось, але вчимося на наших помилках. Невдачі роблять нас сильнішими і мудрішими. Чесна невдача — не ганьба, ганьба — страх перед нею… У що я вірю найбільше? Я вірю у свою родину. Це моє тверде переконання. Близькі друзі — це теж сім’я. Нам усім потрібні підтримка і взаємодопомога. Я навчився твердо стояти на ногах, але без відданості та підтримки родини, друзів, колег та й, зрештою, моїх рідних земляків–волинян, стільки б не досяг. Кажу як є, без прикрас.
На фото: Луцькі вишиті сорочки мали успіх на Сорочинському ярмарку.
