Про хитрі й нечесні “технології” розпаювання землі та колективного майна у наших селах...
Як у селянській спілці “Золотий колос” Володимир-Волинського району оцінювали і розподіляли колективне майно
КОМУ ЗЕМЛІ БІЛЬШЕ, А КОМУ МЕНШЕ До редакції газети звернулись дванадцять жителів села Микуличі Володимир-Волинського району з проханням оприлюднити факти по реформуванню у їхньому господарстві, зокрема, те, як проводилась оцінка створюваного багатьма роками тяжкою працею усієї громади спільного колгоспного майна. Спілка “Золотий колос” свого часу була міцним в економічному плані господарством. Окрім центральної садиби — села Хобултова — включала вона і менше село Микуличі. У різну пору воно то приєднувалось до свого найближчого сусіда, то переходило на самостійні хліба. Коли маховик реформ набрав більших обертів, микуличівці, бачачи його руйнівну силу, вирішили від’єднатись знов, сподіваючись на можливість в одному селі зберегти порядок і розумний підхід у розпаюванні землі і майна. Але до кінця не продумана по ключових моментах реформа сільського господарства і так принесла для нього немало лиха, а тут ще додалась чехарда з поділом. Два села опинились у ролі дідової і бабиної дочок... Найбільше болить микуличівцям, що, на їхню думку, вони обділені землею. На час останнього приєднання до колгоспу “Шлях Леніна” (попередник спілки “Золотий колос” - А. Л.) вони мали 950 гектарів землі. А коли почалось розпаювання, то микулицьку землю зробили дорогою (8300, 6000, 5000 гривень за гектар), що в результаті відбилось на фізичних гектарах паю. Все це робилось без ґрунтовного “свіжого” аналізу ґрунту, тільки беручи до уваги врожайність. Як з’ясувалось, аналізи грунту востаннє брались тут у 1970 році. По сертифікатах селяни з Микулич повинні були отримати 2.90 гектара, а не 1.50-1.60 га, як отримали. А хобултівці стали власниками трьох гектарів на кожного. “То хіба це не грабіжницький підхід?” — написали у листі до редакції і розцінили по-своєму: у Микуличах живуть переважно люди пенсійного віку і їх нікому захистити. Свій погляд на проблему я попросила висловити Василя Василенка - начальника районного відділу земельних ресурсів та Валентина Полубінського - директора приватної фірми “Реформатор”, яка займалась реформуванням у селах Хобултова і Микуличі. На їх думку, порушень чинного законодавства у грошовій оцінці земель там немає. В обох селах вона є однаковою — і це найголовніше. За основу в її формуванні бралась якість грунту в першу чергу і диференційований дохід. У господарстві чітко розмежовані поліська і лісостепова зона. Земля у лісостеповій зоні з давніх-давен називалась панською, і неспроста, бо свого часу вона була справді у власності заможного роду і давала хороший зиск. Високі врожаї збирались у радянські часи, та й минулоріч новий власник — ТзОВ “Луга-Нова’ — отримав гарний врожай кукурудзи. Отож у сертифікатах були вказані кадастрові гектари, а в державному акті — конкретні, фізично виражені, але у вартісному виразі вони ніби однакові. З цього питання виникла дискусія і на загальних зборах, коли микуличівці не погоджувались з матеріалами інвентаризації земель. Врешті люди проголосували, бо керівники господарства “Луга-Нова”, до яких просились “під крило” микуличівці, поставили умову: візьмуть в оренду лише тоді, коли будуть виготовлені державні акти на землю. Після цього почали виготовляти акти. Однак спеціалісти, з якими розмовляла, сходяться на думці, що, мабуть, потрібно було провести аналіз грунтів, а не користуватись даними тридцятирічної давності. Бо, безперечно, за останні роки якість грунтів змінилась у гіршу сторону і правильніше було б відкоригувати застарілі дані. Однак далеко не кожне господарство може дозволити собі розкошелитись на експертів з Києва або Одеси, бо саме там можуть кваліфіковано провести такі аналізи. Для того, аби це зробити в Микуличах, потрібно було 145 тисяч гривень. Але, мабуть, це був той випадок, коли гра вартує свічки. Однак, поїзд пішов... ЗА ТРАКТОР - НУЛЬ, ЗА СОКИРУ - ДЕСЯТЬ ГРИВЕНЬ Досить “цікаво” оцінювали у “Золотому колосі” майно, що не могло не викликати обурення селян. Наприклад, трактор Т-150 вагою 10 тонн коштував рівно нуль, а проста сокира — 10 гривень. І таких тракторів, комбайнів, причепів, господарських споруд — нульової вартості — нараховувалось аж 196 одиниць. Однак, згідно з постановою Кабміну № 177 від 28.02.2001 року “Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки” до 1 квітня того ж року треба було провести уточнену оцінку пайового фонду і всі документи віддати у сільську раду. Адже при виході людини на власне господарювання їй належить майновий пай, частка якого якраз і залежить від вартості загального пайового фонду. На жаль, у бухгалтерії спілки не вдалось побачити акта розрахунку уточненого пайового фонду (як пояснили, він не проводився — А. Л.), ні відповідно і уточненої структури пайового фонду, ні переліку майна пайового фонду, ні списку осіб, які мають право на майновий пай. — Дівчина, яка за це все відповідала, у декретній відпустці, а хто хоче брати на себе відповідальність? — говорила головний бухгалтер Ганна Федчук і ніби у виправдання додала: — А хто заважав микуличівцям зробити переоцінку майна, коли вони створили вже свій кооператив? Як пояснили працівники бухгалтерії, не проводилась переоцінка майна, бо так... постановили збори. Тобто при винесенні цього питання на голосування прозвучало пояснення, що коштуватиме така справа недешево, бо експертній комісії доведеться платити певний процент від загальної суми. Тобто, приймаючи таке необдумане рішення, селяни самі себе покарали, внісши у пайовий фонд “нульові” одиниці, якими і досі користуються всі, хто мав і має доступ до основних і оборотних фондів. Хоча до даного питання микуличівці все ж повернуться. Їхня спілка — у стадії ліквідації, коли передбачено спеціальною комісією провести інвентаризацію усього майна і тоді, певно, є резон все-таки провести його переоцінку. Не говорячи про те, що цього вимагають законодавчі документи. Але ж винних у такій своєрідній попередній інвентаризації майна треба знайти. БЛИЖЧЕ ДО НАЧАЛЬСТВА — ОТРИМУЙ АКЦІЇ Та чи не найбільше обурило селян, як проводився розподіл акцій, які отримала спілка “Золотий колос” від трьох переробних підприємств: Нововолинського м’ясокомбінату, володимир-волинських молокозаводу, цукрового заводу і Устилузької ПМК-200. Фактично цінні папери мали би розподілитись на 800 чоловік — пайовиків, а отримали їх — 200. Вирішувати це питання — прерогатива загальних зборів. “У нас є копія однієї відомості, в якій записано, кому і скільки акцій дано. Там в основному бухгалтери і їх прибічники, а є й зовсім невідомі люди з Володимира-Волинського та Луцька. А для окозамилювання включені декілька доярок”, - написано в листі до редакції. Факти, якщо вони правдиві, річ уперта. А тому разом з начальником управління сільського господарства райдержадміністрації Юрієм Ліщуком та головним спеціалістом з питань реформування сільськогосподарських підприємств і розвитку сільської місцевості Оксаною Шпур вирішили ознайомитись з документами по виділених “Золотому колосу” акціях. Відразу скажу: те, що довелося побачити, було схоже на шпаргалки поганого учня. І то виявились далеко не всі. Згідно з законодавством, те, на скільки людей і кому саме розподіляли акції, мають вирішувати загальні збори. Якщо ж таке питання виноситься на розгляд правління господарства, яке, як відомо, складається з десятка-два чоловік, то його рішення повинне в обов’язковому порядку затверджуватись на тих же зборах. — Та ніяких зборів не було, все це фікція, — твердо висловив свою думку один з авторів листів Олександр Мельничук і додав розчаровано: — Але вдіяти нічого не можемо. Не допомогла ні прокуратура, ні райдержадміністрація. Справді, довести, чи були ті збори, які питання слухались на них і як за них голосували, непросто. Тим більше, якщо ми не побачили оформлених протоколів тих зібрань. Якщо вірити словам головного бухгалтера Ганни Федчук, то вони в районному архіві. А що ж залишилось у їхньому господарстві, яке ще займається виробництвом і в якому повинні зберігатись якщо не оригінали, то хоч копії важливих документів? По ідеї, належні “Золотому колосу” акції повинні були внестись у пайовий фонд або, за рішенням зборів, “іти” на погашення боргу спілки. Ось що нам представила головний бухгалтер спілки “Золотий колос”. Є витяг з протоколу №15 спілки селян “Золотий колос” від 16 листопада 1997 року про розподіл акцій ВАТ “Нововолинський м’ясокомбінат” у кількості 62000 штук на суму 15 тисяч гривень. Розподілені вони були на 40 чоловік і, як побачили, рішення приймалось на правлінні І це, судячи з представленої виписки, була остання інстанція, де надавалась дана інформація гласності. На виписці не зазначено, що затверджувався список, у який потрапили люди за пропозицією виробничих підрозділів, на загальних зборах. Акції цукрового заводу у кількості 218 тисяч штук на суму 54500 гривень отримали 109 чоловік. На них теж є надрукований подібний попередньому витяг з протоколу. Як і в першому, так і в другому списку значаться і доярки, і механізатори, і, звичайно, керівники господарства, представники інтелігенції. Поцікавилась я в головного бухгалтера, скільки вона отримала яких акцій, яку матеріальну віддачу від них мала. — Вже й не пам’ятаю, в якому я списку була, — злукавила Ганна Федчук. — А за них ніхто нічого, напевно, не давав... Вже й не пам’ятаю. Тільки молокозавод викуповував, то люди продавали... На жаль, списку по молокозаводу ми так і не побачили. Але знайшлась його копія. Серед усіх сорока чоловік є і головний бухгалтер Ганна Федчук і бухгалтер Віра Максимюк, і завфермою Надія Нечуйченко, і економіст Лариса Маніщук. Значаться і люди, які у селах не жили і люди їх не знають — жителі Володимира-Волинського та Луцька... А стосовно того, чи мали власники акцій від цінних паперів якусь вигоду, то варто сказати наступне. Дійсно, ВАТ “Нововолинський м’ясокомбінат”, догосподарювавшись до того, що був визнаний банкрутом, селянам не заплатив нічого. Там, як відомо, працювала ліквідаційна комісія, яка в першу чергу погашала борги кредиторам. А оскільки власники акцій не звертались в судовому порядку з майновими претензіями, то залишилися ні з чим. А новоприбулим господарям, аби стати повноправними власниками на підприємстві, достатньо було по закону викупити 51 відсоток акцій колишнього м’ясокомбінату. Цукровий завод “визначив” щасливчиків. Тобто тільки частині людей, які мали його акції на руках, були заплачені гроші. І нарешті, власники акцій молокозаводу мали можливість продати свої цінні папери повністю. Оповита туманом інформація з розподілу коштів, отриманих замість акцій від ПМК-200 у сумі 27774.25 гривень. У жовтні позаминулого року “Золотий колос” отримав від механізованої колони 15900 гривень, а у січні минулого решту — 11874 гривні, від яких відмінусувався борг у 5 тисяч гривень. Сума у 22 тисячі гривень, за поясненням головного бухгалтера, пішла на потреби господарства. Не знайшлось рішення, відповідно до якого і витрачались кошти. Але воно не було б правомірним, бо, мабуть, “устилузька частка” — це вартість усіх селян. Як делікатно пояснили, можливо б, дещиця і перепала б микуличівцям, але вже був поділений пайовий фонд, та й якби не були у конфлікті... Але хто дав право кільком людям розпоряджатись по суті чужим, загальним майном? Алла ЛІСОВА.
