ВОЛИНСЬКИЙ НАУКОВЕЦЬ У БРЕСТІ ВІДЧУВ ПОЛІТИЧНУ ЦЕНЗУРУ

Білоруська влада заборонила презентацію книжки професора Східноєвропейського університету імені Лесі Українки Григорія Аркушина «Голоси з Берестейщини» (на фото). Про це волинський науковець дізнався безпосередньо перед самим початком урочистого заходу в приміщенні Брестської наукової бібліотеки імені Максима Горького. Мовляв, вибачайте, сталася накладка і тут запланована інша подія. Проте презентація таки відбулася, щоправда, люди, які прийшли в наукову бібліотеку, змушені були добиратися на неї у Генеральне консульство України у Бресті

Леся БОНДАРУК


Доктор філологічних наук, професор Григорій Аркушин — відомий мовознавець-діалектолог в Україні та за її межами. Він автор численних цікавих мовознавчих праць, викладач кафедри історії та культури української мови СНУ імені Лесі Українки. У Бресті, окрім книги «Голос з Берестейщини», Григорій Левкович представив й попередні свої видання, зокрема, «Західнополіська діалектологія», Словник мікротопонімів і мікрогідронімів (в 2-х томах) та Словник прізвиськ північно-західної України (в 3-х томах).
Власне, дослідження українських говірок на території Берестейщини й стали головною політичною проблемою, через яку влада Білорусі не захотіла надавати приміщення для презентації творів Григорія Аркушина.
— Західне Полісся складається з трьох частин, що перебувають у складі різних держав: волинське Полісся — в Україні, Берестейщина (від річки Ясельда і на південь до кордону з Україною) — у Білорусі та Підляшшя — у Польщі, — пояснив нам Григорій Левкович. — Діалекти на цій території майже однакові й мають спільні особливості. Ядром цих говірок є волинсько-поліські, оскільки вони найкраще збережені, хоч і мають вплив української літературної мови та російської. На Підляшші населення ополячується, тож місцеві, тобто українські, говірки на межі зникнення.
Українськими говірками на Берестейщині Григорій Аркушин зацікавився ще з 1983 року, коли записував там мисливську лексику для своєї кандидатської дисертації.
— Коли почув, як вони говорять: молодь і старше чоловіче населення розмовляє російською, а своє давнє рідне мовлення зберегло переважно жіноцтво, то вже тоді допустив таку крамольну думку, що до 2000 року там уже не буде українських говірок. На щастя, я помилився, але офіційна білоруська влада і діалектологи доводять те, що довести неможливо — нібито це не українські, а білоруські говірки, — наголошує Григорій Левкович.
Сучасні дослідження науковця підтвердили саме українське їх походження, бо навіть власне білоруської мови на території Брестської області годі шукати. Книжка «Голоси з Берестейщини» містить записи говірок із 44 населених пунктів, у якій тексти розмов опубліковано без будь-яких змін, а поруч для фахівців подано детальну транскрипцію і фонетичний розбір речень. А для того, щоб ні у кого не виникло сумнівів щодо правдивості дослідження, у кінці видання прикріплено двосторонній DVD-диск із повними відеозаписами поданих у книжці розмов. Шкода, що праця «Голоси з Берестейщини», яка може бути цікавою не лише для мешканців Берестейщини, а й для філологів та мовознавців з України, Білорусі, Польщі та інших держав, видана дуже малим накладом. І вже встигла потрапити під політичну цензуру в Білорусі.