Тільки дуже лінивий лучанин не побував на його відкритті в останній день осені...
Тільки дуже лінивий лучанин не побував на його відкритті в останній день осені.
«Я така рада, що ти й собі дещо вибрала, — каже жіночка із великим пакетом у руках своїй співрозмовниці (та теж із чималим пакетом). — Бо якби ти пішла з порожніми руками, то заздрила б мені. А заздрість псує жіночу дружбу. То добре, що ми обидві з покупками». Подружка усміхається. «Все‑таки це вже не той ЦУМ, — зітхає рудоволоса кучерява дівчина із задумою у погляді. — Колишній був музеєм дитинства. А в цього вже інше, сучасніше обличчя. Зате гарні магазини». «Мам, йдемо покличемо ліфт», — хлопчик-дошкільня тягне маму до прозорого рухомого підйомника, напакованого людьми. «Давай купимо лак для нігтів. Сьогодні, певно, тут все дешевше», — каже тітонька в капелюсі своїй супутниці. «Давай, — погоджується та. — Все одно повітряних кульок і квіток на виході вже не дають. То хоч лак хай буде». Двоє дівчат, чекаючи зеленого світла на пішохідному переході біля ЦУМу, жваво танцюють під музику, що лунає з універмагу. Світлофор моргнув — і юрба лавиною зрушила з місця. В однієї з дівчат-танцівниць падає сумка. Вона відразу цього не помічає, озирається вже на півдорозі. «Так поспішаю за покупками, аж сумку згубила», — усміхається. Підслухала Ярослава Тимощук.
