Коли рвучкий осінній вітер до решти «роздягнув» декоративні клени на проспекті Волі в Луцьку, моїм очам відкрилося маленьке диво...
Коли рвучкий осінній вітер до решти «роздягнув» декоративні клени на проспекті Волі в Луцьку, моїм очам відкрилося маленьке диво.
Ошатне пташине гніздечко, що надійно примостилося на гілочці-трійчатці у кулястій кроні. Щодня по кілька разів (дерево росте неподалік від редакції) проходила мимо, а помітила лише тепер! Аж зупинилася від несподіванки. Як же ти, пташино, наважилася оселитися у самісінькому центрі міста? Як висиджувала своє потомство під безконечний стукіт підборів на тротуарах, шум моторів і вереск гальм на переході?! — А тому й наважилася, — спробував розвіяти моє захоплення знайомий природолюб, — що тим, хто цокає підборами чи їздить в авто, нема ніякісінького діла до пташини. А хижаків і конкурентів у центрі міста значно менше, ніж, скажімо, у парку. Можливо. А проте, його раціональні пояснення не остудили якоїсь особливої теплоти і вдячності невідомій пташині, яка своїм гніздечком щоразу тепер притягує зір і нагадує заклопотаним містянам, що довкіл існує ще й інший світ — багатющий, таємничий, незвіданий світ природи.
