На початку жовтня прес-служба Волинського управління лісового та мисливського господарства поширила інформацію про конфлікт із депутатом Луцької міськради Сергієм Григоренком, який звернувся до директора Звірівського мисливського господарства з вимогою компенсувати 1450 гривень на купівлю нового колеса до його автомобіля. На думку Сергія Григоренка, воно було пошкоджено працівниками господарства...
На початку жовтня прес-служба Волинського управління лісового та мисливського господарства поширила інформацію про конфлікт із депутатом Луцької міськради Сергієм Григоренком, який звернувся до директора Звірівського мисливського господарства з вимогою компенсувати 1450 гривень на купівлю нового колеса до його автомобіля. На думку Сергія Григоренка, воно було пошкоджено працівниками господарства. Про це йшлося у матеріалі «Хто наступний профінансує депутата?» («Волинь-нова», 16 жовтня 2012 року). Свою точку зору на конфлікт висловлює і депутат Луцької міської ради Сергій ГРИГОРЕНКО
19 вересня я з членами своєї сім’ї приїхав у Звірівське мисливське господарство за грибами. Знаючи, як начальник Волинського обласного управління лісового і мисливського господарства Богдан Колісник гостро реагує на пересування будь-кого, крім його приятелів, територією державного підприємства «Звірівське ЛМГ», не бажаючи провокувати конфлікти, машину лишив перед господарством і ми попрямували до лісу пішки. Уже рушивши стежиною, почув здалеку голос пана Колісника, який щойно повернувся з роботи чорним лімузином «Тойота Авалон». Він обурювався: хто посмів поставити машину неподалік від його домівки? Невдовзі нас наздогнали двоє працівників господарства. Не представившись, вони почали казати: «Ти хто такий? Ви не маєте права тут бути!». Я їм пояснив: закону не порушую, зброї не маю, просто гуляю державним лісом. Це не заборонено. Лісівники пішли геть. Ми прогулялися лісом, повернулися назад вже затемна і рушили машиною в бік Луцька. Через кілька кілометрів у селі Звірів я відчув, що авто почало «водити» по дорозі. Вийшов, бачу — шина спущена. Замінив на «докатку», поїхав далі. На шиномонтажі мені пояснили: колесо спеціально хтось пошкодив, запросто можна було потрапити в аварію… Тоді я й згадав обуреного Богдана Колісника. Чув про його ставлення до лісових угідь як до своєї вотчини, в якій мають право перебувати тільки обрані. Припустивши, що ушкодження колеса «трапилося» саме через це, я подзвонив до Богдана Івановича, розповів про свою пригоду. Просив розібратися у ситуації і по можливості компенсувати шкоду. Спочатку хвилин п’ять я чув у слухавці гучну лайку. Після того, як начальник трохи заспокоївся, пообіцяв розібратися в проблемі і якщо знайдуться винні, мовляв, особисто компенсує збитки. Наступного дня до Луцька зі мною на зустріч приїхав Андрій Шпорук, директор ДЛМГ «Звірівське». Я показав йому пошкоджену шину, попросив зібрати зміну лісівників, які чергували в той злощасний вечір, знайти винного. Жодного бажання виносити цей конфлікт у публічну площину у мене не було… Через тиждень жінка, яка відрекомендувалася «бухгалтером Тетяною зі Звіріва», привезла мені гроші у Луцьк. Пояснила: аби все було законно, мусимо оформити деякі документи. Я й написав заяву під диктовку пані Тетяни Гриневич, сподіваючись, що конфлікт благополучно залагоджено. У той момент я не думав, що цей документ буде використаний проти мене. Жодних чеків, що підтверджують вартість колеса, ніхто не вимагав. Бухгалтер пояснила, що достатньо буде моєї заяви, яку зараз демонструє прес-служба. Зрозуміло, що Колісникові я заяву не носив і до Звіріва після інциденту не приїздив. Після того, як розписався у відсутності претензій, пані бухгалтер віддала мені гроші. Загалом, я вважав конфлікт вичерпаним. На мою думку, те, що лісники досить швидко погодилися «без усяких» віддати гроші за пошкоджену шину, якраз і свідчить, що «рильце таки в пушку»… Але випад прес-служби, опублікований у «Волині-новій» від 16 жовтня 2012 р., — це просто дрібненька, підленька помста пана Колісника. Не раз чув про те, що він просто забороняє будь-кому ходити Звірівським лісом, вважаючи його мало не своєю приватною власністю. Пану Коліснику можу заявити, що й далі буду гуляти державним лісом, не питаючи дозволу в нього чи в його «опричників», і паркувати машину там, де це дозволено правилами. Богдану Коліснику його бурхливу енергію раджу спрямувати на боротьбу з браконьєрством, катастрофічним зменшенням багатьох червонокнижних тварин, зокрема зубрів на Волині, розкраданням лісу, підпільними приватними пилорамами, так званими «царськими» полюваннями у місцевих лісах. Ніде, ні у письмовій заяві на ім’я пана Андрія Шпорука, ні у розмовах з лісниками я не наголошував, що є депутатом, тим більше, що і Колісника, і Шпорука знаю особисто. Мова йшла про побутовий, незначний конфлікт між громадянином Григоренком і лісниками. Та й що може зробити, як може натиснути опозиційний депутат Луцької міської ради на «титана» лісового і мисливського господарства, депутата обласної ради пана Колісника? А всім тим, хто поспішив палко затаврувати ганьбою Григоренка, не розібравшись у ситуації, щиро не бажаю, щоб після відпочинку у лісі якийсь негідник спустив колесо вашого авто, що цілком могло би привести до дорожньо-транспортної пригоди. P. S. Цими днями члени постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, боротьби зі злочинністю, депутатської етики та регламенту Луцької міськради розглянули заяву працівників «Звірівського ЛМГ», які вимагали перевірити законність отримання грошей депутатом Сергієм Григоренком як відшкодування за спущене колесо. Члени комісії вирішили переадресувати це звернення прокуратурі Луцька.
