Минулої неділі мисливці із села Усичі вибралися на полювання. Аж бачать, лис мчить навпростець до будівель колишнього свинокомплексу. Найближче виявився Петро Карпюк. Прицілився, натис на спусковий гачок — бабах! Лис упав, щось від нього відлетіло...
Минулої неділі мисливці із села Усичі вибралися на полювання. Аж бачать, лис мчить навпростець до будівель колишнього свинокомплексу. Найближче виявився Петро Карпюк. Прицілився, натис на спусковий гачок — бабах! Лис упав, щось від нього відлетіло. — Мабуть, ногу відбив, — мовив Петро Васильович до друзів. Підходить братія до лиса й очам своїм не вірить. Лежить рудий, а біля нього палка добротної копченої ковбаси. — Певно, у крамницю бігав, сердешний! Ніс для жіночки й діток, — мовив хтось. Пообіді до Михайла, Ігоря та Петра долучилися інші мисливці. При вогнищі і згадали про трофей, який забрали у лиса, стали оповідати односельцям, а ті лиш посміюються: — І в Остапа Вишні такого нема, а він то був не лише бувалий мисливець, а й добрий оповідач! — не ймуть віри. — Це ви, панове мисливці, забрехалися по самі вуха. Тим часом спеклося сало, кожен дістав, що жінка в торбу поклала. Все є — чарка і до чарки, а ковбаски нема! — А давайте лисову копчену, — каже хтось після третьої. — Так, може, той лис був скажений? — засумнівався котрийсь. — Якби він був скажений, то ковбаски «не вторгував би», — заспокоюють бувальці. Тож дістали лисову ковбасу. Під чарку навіть добре посмакувала. — Ось така історія трапилась зі мною і моїми друзями, — закінчив оповідь Михайло Заяць — господарник, природолюб і мисливець, який завітав до облуправління лісового та мисливського господарства. — Одне не зрозуміло, в якій крамниці лис ковбасу брав? Може, знаєте, напишіть! Мисливську оповідку підслухав Сергій Цюриць.
