Чи треба вводити у Хорлупах Ківерцівського району десятину для парафіян православної церкви?..
Чи треба вводити у Хорлупах Ківерцівського району десятину для парафіян православної церкви?
Історію, яка трапилася в Хорлупах Ківерцівського району, деякі її учасники називають не вартою уваги преси. Мовляв, що там писати, нічого ж не трапилося
Сергій НАУМУК
А почалося все із того, що до нас звернулася жителька цього села Леся Мороз. Ось що вона розповіла: «Минулого понеділка помер мій тато. Я дзвоню до представника церковної десятки: «Викличте батюшку». А мені: «Який там батюшка, в тебе борги висять». Телефоную до старости Збагерського Василя і прошу: «Дядя Вася, треба хреста до покійника поставити». «Який хрест, у тебе борги висять, ти не платила». Хто мене питав, могла я платити чи не могла? Кажу: «Я вас прошу, або ви дзвоните до батюшки і дасте хреста. По-доброму прошу. А інакше з сусіднього села викличу батюшку. Приїде до хати і відспіває. Ніхто з мене нічого не вимагатиме». Тоді викликали батюшку відправляти похорон». Близько двох років тому громада Хорлупів вирішила запровадити постійну пожертву на користь місцевого храму Святого Василія Великого. З кожної дорослої людини вирішили щомісяця збирати по 5 гривень. «Ходиш — не ходиш, мусиш здати, — розповіла пані Леся. — Нащо ті гроші, нікому вони не пояснюють. Дехто не може здати, бо є сім’ї, які живуть за молоко. На ремонт у церкві — добровільно-примусово — по 100 гривень з кожної душі в хаті мусиш дати. У нас же всі інваліди. Тільки завидують: «О, у вас чотири пенсії в хаті!». Я сама інвалід ІІ групи. Мама, ще тато мав пенсію. Моя сестра померла, племінниця з нами живе, вона також інвалід дитинства ІІ групи. Отакі у нас чотири пенсії. Рік тому тата мікроінсульт розбив. Скільки на лікування пішло грошей! Ніхто не питав, я маю їх, чи ні. Треба ж і город обробити і все решту. Ніхто тобі за «спасибі» не змолотить і не зоре. На все гроші треба». Разом із тим мешканка села підприємець Світлана Збагерська зауважила: «Багато людей вважають, що плата розміром у 5 гривень щомісяця — невелика. Ми ті 5 гривень здаємо і ніхто нас до того не змушував. Навіть вважаємо, що то є невелика сума, — переконана вона. — В Луцьку платять втричі більше. По-перше, за рік у храмі зроблено два ремонти. По-друге, до церкви ходить дуже мало людей, відповідно й надходжень небагато. Треба опалити церкву, зарплату дати священику. Ми почали збирати гроші тільки другий рік, а в інших селах це роблять вже давно. Якщо тобі дорого, то все одно йдеш до батюшки: він нікому не відмовить. Деякі діти вже до школи скоро підуть, а ще за їхнє хрещення не заплачено». На ремонт церкви родина Лесі Мороз здала 500 гривень. Платили і щомісячні пожертви. «Потім на лікування тата потрібні були гроші. Мама потрапила в лікарню — треба. Дитина менша також. Брат живе зі мною. Вибили йому око і він потрапив в лікарню — гроші давай. І я перестала платити ті 5 гривень в церкву». Коли ж померла рідна людина, то фінансове питання одразу вилізло наверх. «Приїхали ми до церкви, — про ці події Леся Мороз розповідала не без плачу. — Тільки вступила я до храму, а Галина Снігарук мені записку в руки: «Плати всі борги за батька і за всіх…». Кажу їй: «Галя, порахуйте мені тільки за батька. Я верну вже ті гроші, за похорон заплачу». «Ні, плати за всіх». А інакше, то виходить, — вивозь батька з церкви? Питають мене, ти прийшла батька ховати чи сваритися? Кажу, що не сварюся, а прошу як людей. Нарахували мені 505 гривень. Я витягла гроші з кишені і кажу, що навіть не знаю, чи вистачить за всіх. Справді, мені бракнуло 5 гривень. Я — до хресної. Вона внука покликала і дала мені гроші. Ту записку з переліком, за що платити, ледве видерла. «Нащо вона тобі?» — питають мене. Кажу, якщо мені виставлений рахунок, то вдома роздивлюся на свіжу голову, що й до чого. Бо зараз не усвідомлюю. Мене всі питали, чи платила за свічку татові в руки, бо вона повинна бути безплатна. Вдома перевірила: свічку теж порахували». Церковний касир Галина Снігарук має власну версію тих подій. «На Новий рік у нас празник і щороку вистачало грошей на плату батюшці. Торік їх бракувало. Що робити? В сусідніх селах здають по 5 гривень від кожної людини. На зборах громади вирішили і в нас збирати щомісяця по 5 гривень — розповіла пані Галина. — Стосовно похорону, то було так. Леся подзвонила до мене і сказала, що вмер її батько. Кажу: «У нас один порядок для всіх — по 5 гривень треба платити. У тебе за сім місяців не заплачено». Якби вона щось заперечила, а то каже: «Завтра на похороні все віддам». Це її слова. Відтак я повідомила старосту, що Леся заплатить борг і щоб він виніс хреста. Староста посеред ночі стояв на зупинці і чекав її. То неправда, коли вона говорить, що староста чи я сказали: «Якщо не заплатиш, то хреста не дам». Такого він не може зробити. Коли Леся прийшла до церкви, їй порахували борги за минулий і цей рік за батька і матір. Вона — в крик, що грошей немає. Її заспокоювали, бо ж у храмі. Хоча гроші мала, не вистачило тільки 5 гривень. Навіть рідна тітка їй сказала: «Лесю, треба платити вчасно і не було б багато». А то назбиралося за два роки. Вона: «Я батька хороню!». Кажу, добре, плати за батька. Леся заплатила за батька. Гроші залишилися і вона стала платити все. Я ще зауважила: «От, Лесю, нащо ти мені такий скандал зробила?». Тепер вона євровікна ставить, то хіба у цієї людини немає грошей?». Староста Василь Збагерський на момент розмови перебував у лікарні, тож ми спілкувалися по телефону. «Леся сказала, що помер батько і вона хоче взяти хреста. Я кажу: «Приїжджайте, але чи заплатили внески?». Їх всі вносять. Держава не підтримує церкву. Але всі хочуть до храму: дитя охрестити, повінчатися. Треба зарплату платити. Тому громада вирішила збирати по 5 гривень». Він висловив думку, що через погане фінансове становище храму, треба вводити церковну десятину, як це практикується у деяких релігійних громадах протестантів. «Навіть якщо людина не хоче підтримувати церкву, батюшка не має права не ховати. Але якщо не жертвуєш на храм, то чого маєш приходити туди? Нехай батюшка йде в хату і там робить відправу. Отак люди роблять, отак будемо робити й ми. По всій окрузі платять оці гроші. Бо на що має існувати церква? Ми ті гроші собі не забираємо. Зробили ремонт, купили необхідні речі». Представники церковної десятки називали чималий перелік ремонтних робіт, що їх виконали останнім часом. Разом із тим родина Лесі Мороз у розмові зауважує, куди ж ідуть зібрані гроші: «За що ми платимо щомісяця 5 гривень? Ніхто пояснення не дає. Люди з навколишніх сіл дивуються, за що ж ми здаємо. Адже за похорон чи хрестини платимо окремо». Бачиться, організатори збору мусили б більше інформувати односельців про те, на що і скільки витрачено грошей. На нашу думку, це тільки сприяло б порозумінню в селі. В розмові з журналістом і представники церковної десятки, і отець Володимир (Черенюк) підкреслювали, що якби Леся Мороз чи хтось інший відмовився платити, то священик не мав права не проводити обряд. Проте чомусь ніхто жінці про це не сказав. Зрештою, якби про плату їй нагадали не одразу, а після похорону, це було б і по-християнськи, і по-людськи.
КОМЕНТАР Протоієрей ВІТАЛІЙ СОБКО , голова інформаційно-видавничого центру Волинської єпархії УПЦ КП: «Буває так, що на парафіях немає ніяких визначених платежів. Але коли громада не може на належному рівні забезпечувати церковні потреби, то і запроваджує такі пожертви. Але якщо людина не може заплатити в церкві, то її ніхто не може змусити до цього, а тим більше відмовити їй у проведенні обряду. Іноді громада домовляється про певну суму. Тоді плата за проведення обряду не вноситься. В нашій єпархії різні парафії по-різному забезпечують свої матеріальні потреби».
На фото: Леся Мороз: «У церкві мені насамперед всунули в руки список, що треба оплатити».
