ДВІЧІ, ТРИЧІ… ВІЧНІ СЛУГИ НАРОДУ Чим більше долаємо виборчих перегонів, тим зрозуміліше стає електорату, що народний депутат — це вже спеціальність, фах, як, приміром, слюсар чи доярка. Колись за радянської влади вважали, що країною може і повинна керувати кухарка. Партія призначала «кухарок» із низів, густо розбавляючи їх номенклатурою, і вони ставали, як за нинішнім визначенням, «тушками», кнопкодавами (понад 600 осіб у Верховній Раді УРСР). Щоправда, вони не вимагали елітного житла в столиці, збирали їх зрідка, даруючи часом ондатрові шапки чи ще якийсь дефіцит та рясно роздаючи медалі та ордени. Їм було гарантовано доступ до імпортних товарів. Тепер до нас, сірих, дійшло, що країною можуть керувати тільки, умовно кажучи, ті «дояри», які «надоїли» з газової труби чи з митниці якийсь десяток мільйонів доларів і знають, як і до чого прикласти закони, щоб їх стало більше. А в останні роки народ осягнув істину, що задатки законотворця проявляються на генному рівні, тобто це особлива порода бізнесменів. Це ще раз підтверджує прислів’я, що яблуко від елітної яблуні недалеко падає. На цю тему вже можна захищати кандидатські й докторські дисертації. Місця в парламенті незабаром передаватимуться в спадок. Ось, наприклад, Закарпаття поділили між собою колишній «надзвичайний» міністр Віктор Балога, його брат Павло і двоюрідний Василь Петьовка. Колись такими були княжі сім’ї. Керівник Держмитслужби Ігор Калетнік в’їхав у парламент на комуністичному паровозі (до речі, грішні справи Луцького митного поста з передачею у верхи коштів розгрібає Ковельський районний суд). Його батько Григорій Калетнік притримується ідеології Партії регіонів — «почую кожного», а племінниця Оксана Калетнік все-таки вибрала марксистське вчення Петра Симоненка. Тут класової ненависті не спостерігається. Це як у Степана Руданського, коли бабуся ставила свічки і святим, і їх антиподам. Про сентиментальну історію, коли пара народних депутатів — сповідники різної ідеології — переборюють взаємну партійну неприязнь і отримують екстаз від кохання, ходять легенди. Віталій Чудновський, колишній охоронець Юлії Тимошенко (на Майдані її на руках носив), батько двох дітей, вподобав регіоналку Юлію Льовочкіну (сестра глави Адміністрації Президента), теж матір двох дітей. У деклараціях значиться, що у Віталія 15 мільйонів доларів, у Юлії — 19, тож у випадку чого (тьфу, тьфу!) легко буде ділити майно, нажите непосильною працею. Така пара може народити і виростити вундеркінда-політика — не менш як майбутнього спікера парламенту. На сесії, як на свято, ходитимуть Інна Богословська і її суджений Володимир Мельниченко (то не той Мельниченко, що когось з українців усе викриває, а СБУ не може вирахувати, хто йому дав диктофона). Обламають роги бойовим одиницям із фракцій Партії регіонів і комуністів разом узятих брати Тягнибоки. Батько й син Табалови — «тушки», які зарано стартували, будуть обходити їх десятою дорогою, ховатися у туалетах. З відомих родин можновладців сюди делегували окремих достойників — Ігоря Васюника, Михайла Добкіна, Валентина Ландика і багато інших. Ось хто переоцінив свої сили, то це сім’я Ющенків — сам Віктор Андрійович, старший брат, його син і зять, які «пролетіли», як фанера над парламентом.
ІНКУБАТОР ДЛЯ НАРДЕПІВ Попри добре розроблені політтехнологами і опробовані журналістами сценарії з висуванням кандидатами в депутати поважних персон і міцної обслуги, в законодавчий орган проникають чужорідні національні елементи. Кажуть, що постановою уряду від 31 листопада ц. р. вирішено відкрити в Єнакієвому академію з підготовки депутатів (народних). Якщо для елітних родин є вищі школи, де готують дипломатів, міжнародників, банкірів, митників тощо, то чому б не навчати професії законодавця? Адже такий недоторканий чиновник — це суцвіття всіх професій з домішком лицедійства. Одним із викладачів могла б стати досвідчений словотворець Катерина Ващук, котра у нашій газеті перед виборами розповідала, що кілька днів вагалася, коли їй Партія регіонів за невідомо які заслуги запропонувала місце у своєму партійному списку. Але оскільки волинське село могло б втратити матінку-заступницю і не вижило б без її 30 законопроектів (а скільки їх ще у свата Петра Симоненка!), то змушена була підкоритись вимогам і слізним проханням народу. Як мовиться: «Ех раз, еще раз, еще много, много раз…». А наш ще один земляк Адам Мартинюк міг би навчити слухачів академії, як можна «зробити» комуністичним район, вміло використовуючи бюджетні кошти з інших регіонів та дружбу з бізнесменами.
«МРІЯ» КОРОЛЕВСЬКОЇ ЗДІЙСНИЛАСЯ Виборці зі стажем пам’ятають «озиме покоління» на чолі з Віталієм Хорошковським та Інною Богословською, яке рвалось у парламент. Пригадую, їхні посланці казали мені: «За ними такі люди стоять…». Ось тільки виборці горою за ними не стояли. Але сміється той, хто сміється останнім. Подивіться, на яку вершину нині забралися колишні «озимі». Одна газета написала, що найбільший «пшик» на виборах трапився з Наталією Королевською — купила футболіста Шевченка і актора Ступку, виграла війну біг-бордів, втратила мільйони доларів — і все даремно. Тепер хай зубами скрегочуть недоброзичливці від заздрості. Була і в Луцьку якась тисяча виборців, що повірила в «мрію» Королевської. І, як з’ясувалося, недарма. Мабуть, за особливі заслуги в тилу Об’єднаної опозиції «Батьківщина» пані Наталя стала міністром соціальної політики і праці. Мабуть, своїм прихильникам вона таки дасть обіцяне на луцьких бігбордах: по 1000 євро зарплати і по 500 євро пенсійних. Шикуйтеся у чергу, оптимісти! А може вона заслана в уряд, щоб його повалити, підірвати зсередини? Адже недаремно в народі кажуть, що коли не можна побороти кримінальну групу, то треба її очолити. Згадайте її слова: «Упевнена — вся опозиція повинна об’єднатися навколо ультиматуму діючій владі — звільнити Юлію Тимошенко і Юрія Луценка, припинити переслідування громадських активістів. Ми повинні перейти від режиму очікування до режиму прямої і реальної дії. І я цього доб’юсь». Налякана партія влади і дала їй міністерське крісло, аби тільки вона не взяла вила та разом із буйним Ляшком не повалила режим «донецьких».
ЯНУКОВИЧ, АЗАРОВ, ПШОНКА… А тим часом настає доба «синків», зріє нове «озиме покоління». Як буревісники над морем, так ці орли набирають сили для польоту на вершини влади у Верховній Раді. Ось яка амбітна заява: «Складно уявити собі майбутнє України з чиновниками, 60 відсотків яких не вміють користуватися комп’ютером. У нас достатньо молодих, сміливих, ініціативних людей, які легко замінять усіх тих, хто застряг у минулому». Пригадується, що такий стиль промов був у Леоніда Брежнєва. Тремтіть чиновники — це сказав Віктор Янукович-молодший, народний депутат, а за ним — ополчення, його колеги — син прем’єр-міністра Азарова, син Генерального прокурора Пшонки, син Щербаня, та ще один син Віктора Федоровича — бізнесмен і банкір. Тепер ви знаєте, хто повалить цей режим і поведе Україну в Європу в недалекому майбутньому. Недаремно Олександр і Віктор Януковичі бувають у ложі на футболі із самим Ахметовим. Чим ми гірші від Туркменистану, Казахстану, Киргизії, Білорусі та країн Близького Сходу чи Африки? «Україна — вперед!». У нас теж немало царствуючих родин.
РЕГІОНАЛИ, НАДІНЬТЕ ОРДЕНИ! Народ замислився, за що дали прем’єр-міністру України Миколі Азарову російський орден «Знак Пошани». Куди було б зрозуміліше, якби вшанували якимось орденом із хижим орлом Дмитра Табачника, якого, мабуть, Росія навічно затвердила на посаді міністра освіти. Дехто каже, що це за заслуги прем’єра в гуманітарній сфері — його протистояння українізації. Він так допікає «кровосісів» із бюджетної сфери, що мимоволі засумніваєшся, а чи справді українська мова калинова. А, може, це російські чиновники лестять Миколі Азарову, дізнавшись, що його родина, як твердить львівська газета «Експрес», «курирує» чотири санаторії, будинки відпочинку, парк-пам’ятку загальнонаціонального значення біля Гурзуфа? Золоте місце для відпочинку різних російських «віпів». Орденоносців із Партії регіонів, як твердить колишній начальник СБУ Валентин Наливайченко, багато. Їх вшановували в адміністрації президента Росії. Чому б їм не вдягнути ці ордени та на чолі з Віктором Медведчуком не поїхати в Кремль, поклонитись, як колись імператорові, можливо, щось би виторгували? Тільки ж наші сусіди вміють спекулювати. Як колись повідомляв Медведєв, ставши президентом: «Багатьох працівників російських спецслужб буде представлено до державних нагород. Вони зробили величезний внесок у те, аби Україна не стала членом НАТО». Тепер на черзі нагороди за неукладення угоди про вступ в асоціацію з Євросоюзом?
КОМУ ПОТРІБНЕ П’ЯТЕ КОЛЕСО ДО ВОЗА? Уже 20 років розмірковуємо над питанням, яке ще Великий Кобзар ставив. Ким ми себе вважаємо: «моголами», а чи «слов’янами»? Ось і знову кажуть, що вирішальна доба настає: Митний союз чи Євросоюз? Політики-бізнесмени голови ламають, де їм буде вигідніше з нажитими на російській трубі статками: чи на килимі у Кремлі на колінах у Путіна, а чи в Брюсселі з простягнутою рукою? Віктор Медведчук, кум Путіна (наш майбутній Мойсей), каже, що треба взяти дозвіл у народу через референдум. … Недавно я побував у Рожищі. Там сирзавод, який ще донедавна частував делікатесами санкт-петербуржців, доведений до банкрутства. Тепер їм наш сир не до шмиги. В Європі від нашого сиру (без плісняви) навіть миші відмовляються. То рожищенським сироварам треба якийсь союз чи нормальні правителі? Давно подейкують, що Росія хотіла б заселити Сибір «хохлами», щоб закрити шлях китайцям на Москву, а також поліпшити демографічний стан християнським людом. У свою чергу Польща бачить Україну як буферну зону — хоче бути подалі від Москви. Думається, що все-таки треба йти назустріч слізним побажанням Європи. Але перед Євросоюзом слід поставити певні умови: аби вони викорінили у нас корупцію, модернізували промисловість, взяли шефство над українським чорноземом, підняли до світового рівня безоплатну медицину, створили справедливу судову систему, гарантували середню зарплату 1000 євро… Ну, й поки що досить. А наші державні мужі, політики й бізнесмени погодяться користуватися європейськими цінностями: і надалі вивозити капітал та вкладати у швейцарські банки, купувати на Заході маєтки і найдорожчі автомобілі, відпочивати і оздоровлюватися в елітних закладах у межах Шенгенської зони, постачати тамтешній аристократії робочу силу, відвідувати голландські борделі… Це такий мінімум. За таких умов урядовці хоч завтра готові укласти унію з Євросоюзом. Інакше проведемо референдум під егідою «Українського вибору» Медведчука і 95 відсотків населення скаже, що ми «Моголи! Моголи! Золотого Тамерлана онучата голі». Може, ми вступимо в союз із Монголією?
