Блаженніший Любомир Гузар — це людина, до якої хочеться пригорнутися. Йому 79 років, але поруч із ним почуваєшся захищеним, а його слова западають глибоко в душу і пробуджують віру...
Блаженніший Любомир Гузар — це людина, до якої хочеться пригорнутися. Йому 79 років, але поруч із ним почуваєшся захищеним, а його слова западають глибоко в душу і пробуджують віру...
ЦЕРКВА І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВЛАДИ — Як ви вважаєте, наш народ заслуговує на таку владу, яку він має? — Це твердження доволі категоричне, але не думаю, що взагалі не правильне. Адже коли ми говоримо про «заслуговує», то це означає, що народ не намагається мати кращу владу. Загал повинен вдаватися до серйозних заходів, щоби виправити ситуацію. Наскільки сильно ми стараємося, щоби наша влада на різних рівнях була відповідальною? Якщо не докладаємо зусиль до цього, то справді маємо те, що маємо, і більше мати не будемо. Бо без зусилля всього народу годі сподіватися, що воно саме впаде нам із неба. Під цим кутом зору народ повинен дуже пам’ятати про свою відповідальність. У нормальній державі усі повинні щиро намагатися покращити ситуацію. Якщо громадяни відчувають, що влада не виконує свого завдання, що вона не дбає про загальне добро, тоді таку владу треба змінити. Суспільство має на це право. — Як церква може захистити людину від утисків поганої влади? — Те, що церква однозначно може й повинна робити, — це звертати увагу людей на їхню відповідальність. Обов’язок влади — працювати для народу. Обов’язок громадянина — бути відповідальним. Церква не є тією інституцією, яка повинна щось робити в політичній царині. — А як тоді бути зі священиками, які агітують? — Їх треба карати. Церква покликана проповідувати Боже слово, а не бути місцем для політичної реклами. І священик, який дозволяє собі використовувати проповідь у пропаганді, за яку він отримує якісь матеріальні блага, не тільки не виконує свого завдання, а й шкодить людям, яким має служити. — А чи можлива взагалі взаємодія між церквою й політиками? — Насамперед церква має виховувати політиків, нагадуючи їм, що їхнє завдання — служити народові. Служити, а не панувати над ним. Є певні моменти, коли церковна влада може співпрацювати з політиками у конкретних проектах на благо загалу. Але тільки на користь загалу, а не якогось одного кандидата.
ТРИ СПОКУСИ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ — Які головні спокуси постають перед сучасною людиною? — Їх три: секс, влада і гроші. Дві останні сьогодні особливо виразні і яскраві. Адже спокуса полягає в тому, що речі, які самі по собі не є поганими, використовуються не для загального добра, а винятково для особистого блага чи блага якоїсь обмеженої групи людей. Мені здається, що в наших умовах це головна причина тих негараздів, які маємо сьогодні. — Чи поділяєте ви думку про кризу духовності в сучасному світі? — Гадаю, зараз у світі це серйозна проблема, що має цілу низку причин. Ми є спадкоємцями минулого століття, яке було дуже страшним. Лишень подумайте: дві світові війни, щонайменше три жахливі диктатури (більшовицька, гітлерівська і фашистська в Італії). А крім того, ще багато менших за своїми масштабами режимів у різних країнах. Також у минулому столітті ми були захоплені технічним поступом. Але той поступ дав нам не тільки атомну енергію, а й атомну бомбу. А ще в Радянському Союзі послідовно намагалися боротися з Богом. Щось подібне відбувалося й у інших державах і це ранило душу людини. Ми ще досі не оговталися від усього цього. Крім того, після Другої світової війни сталася ще одна дуже важлива зміна — зростання добробуту. Після війни, після всього того лиха, що пережили люди, рівень життя покращився і разом з ним з’явилося таке явище, як споживацтво. Воно зробило духовні цінності не дуже популярними, настільки знизило нашу здатність до опору, що ми стали духовно дуже лінивими. Але кожен із нас повинен запитати себе: хто я є? Хто дав мені дар життя? Хто дав таланти? Для чого я існую? А тоді, коли ми знайдемо для себе відповіді на ці питання, зрозуміємо, що це все — від Бога, що Бог дає життя, покликання, таланти і що Він обіцяє нам вічне щастя. — Чи вірите в те, що в Україні можлива єдина помісна церква? — Вона не тільки можлива, а й конче необхідна. Чому? Бо Ісус Христос заснував тільки одну церкву. Це ми, люди, поділили її нашими гріхами. Візьмімо Київську Русь часів Володимира. Скільки церков було тоді? Одна. А скільки є сьогодні? Щонайменше чотири гілки. Маємо Українську греко-католицьку церкву, Українську православну церкву Московського патріархату, Українську православну церкву Київського патріархату, Українську автокефальну православну церкву. Ми тисячу років ділили церкву, то ж зрозуміло, що за два тижні об’єднання не відбудеться. Треба дуже попрацювати, щоби повернутися до тієї єдності, що була на початку. http://zik.ua/ua/news/
