«Нещасна та країна, яка потребує героїв». Щоразу, коли натрапляю на ці слова німецького драматурга Бертольда Брехта, мені стає боляче. Українська нація багата на героїв, якими пишаємося, ставимо у приклад, чуємо про готовність знову жертвувати своїм життям заради неї...
«Нещасна та країна, яка потребує героїв». Щоразу, коли натрапляю на ці слова німецького драматурга Бертольда Брехта, мені стає боляче. Українська нація багата на героїв, якими пишаємося, ставимо у приклад, чуємо про готовність знову жертвувати своїм життям заради неї.
Але допоки будемо класти на вівтар найкращих, щоб недолугі політики могли спокійно правити? 95 років відділяє нас від бою під Крутами, а ми знову повертаємося на позиції «правнуків поганих» за Тарасом Шевченком. Тоді керівники Центральної Ради вирішили, що державі не потрібна армія, тому під час війни з Росією захищати Україну було нікому, крім юнаків на станції Крути, які поклали свої життя, стримуючи наступ більшовиків на Київ. Так і нині державні очільники тримають армію, на відміну від міліції, прокуратури чи судів, у напівпритомному стані. Навіщо? Щоб вона часом не згадала про свій обов’язок — захищати країну? А переписування шкільних підручників, цей перевірений комуністами спосіб перекрити доступ до тих сторінок історії, де йдеться про честь, гідність і боротьбу за незалежність України? Нехай діти вчать культуру, історію, філософію, різні наукові концепції (не завжди достовірні), але тільки, щоб «без крамольних націоналістичних думок». Не випадково першою освітньою «реформою» нинішньої влади було вилучення з книжок для 5 класу згадок про Крути і січових стрільців. А далі і в тестах ЗНО завдання з прізвищами Бандери і Шухевича були замінені на аналогічні, але з іменами діячів, що несли в Україну комуністичну ідею на штиках своїх багнетів. Папа Римський кілька років тому вибачився перед світом за інквізицію у часи середньовіччя, хрестові походи і підтримку італійських фашистів. Німці покаялися перед євреями за Голокост. У нас за злочин проти крутянців поки що, на жаль, ніхто не збирається вибачатися, так само як і за геноцид Голодомором. А самі ми продовжуємо перебувати в інформаційному полоні Російської держави, яка через нашу владу вказує, яку історію нам вчити і як жити. У 1918 році під Крутами у нерівному бою з більшовицькою армією Муравйова загинуло 300 київських студентів, ще 35, яких взяли у полон, — закатували. А в цей час на вулицях столиці України червоноармійці розстрілювали всіх, хто розмовляв українською мовою. Загинуло від 5 до 30 тисяч киян, ледь не кожен десятий! Українська мова тоді була підставою для знищення. І знову згадується нинішній день, адже після запровадження закону Колесніченка-Ківалова україномовні українці знову мають усі шанси потрапити у резервацію. Але прозріння рано чи пізно приходить. Скажімо, голова Центральної Ради Михайло Грушевський, наприклад, зізнався, що почав розуміти зміст російської політики щодо України лише після того, як було зруйновано його власний будинок внаслідок артилерійського обстрілу Києва більшовиками… Якого ж прозріння треба нинішнім високопосадовцям? І чи потрібно воно їм. Здається, вони свідомо намагаються знищити патріотичні корені, які за двадцять років таки пустили паростки. От нещодавно під головуванням міністра освіти Дмитра Табачника відбувся «круглий стіл» із питань військово-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді. Обговорювали спільний план освітян і оборонних відомств щодо шанування підростаючим поколінням військової історії та підняття престижу військової служби. Під час цієї зустрічі народний депутат-комуніст Петро Цибенко запропонував відновити у школах Музеї бойової слави радянської армії та військово-патріотичні ігри «Зарніца». Невже, за сценарієм комуністів, буде можлива нова дитяча гра: солдати Муравйова у нерівному бою перемагають героїв Крут, а потім допитують полонених і розстрілюють україномовних? Чи такого патріотичного виховання ви бажаєте своїм дітям?
