ЖИТТЯ ВРЯТУВАЛА МОЛИТВА НІФОНТА

Клірик Свято-Воскресенського храму селища Маневичі протоієрей Сергій (Шемчук) плакав, коли згадував той момент зі свого дитинства


Щира молитва здатна творити дива. Цього твердження ніхто не заперечує, але, зізнаймося, часто сприймаємо його як щось далеке й відсторонене. Проте історія, про яку йтиметься далі, ще раз засвідчує неймовірну силу молитви

Сергій НАУМУК


Нещодавно в інтерв’ю нашій газеті митрополит Луцький і Волинський УПЦ Ніфонт розповів про випадок зі свого життя, ще коли він був настоятелем храму у Рудці-Козинській Рожищенського району. «Привезли хлопчика Сергійка трьох років. Приїхали з ним дід, бабуся та мама. Плачуть, що білокрів’я у дитини, — пригадував владика. — Лікарі відправили додому вмирати. А батьки його — вчителі. Пішов я шукати щось до келії. Перед тим у мене була жіночка із села і принесла яблук великих. Я взяв одне те яблуко, поклав у келії перед іконкою, став на коліна і молюся: «Господи, Ти — Всемогутній. До мене прийшли люди. Може, вони Тебе й ніколи не шукали, а Ти послав їм цю біду і вони Тебе тепер шукають. Боже, яви їм Свою благодать! Покажи їм Свою силу. Хай вони зрозуміють, що Ти — є істинний Бог і Помічник». Так по–простому помолився, похрестив те яблучко і дав тому хлопчинці. Через кілька тижнів вони знову приїхали до мене із вдячністю. Лікарі здивувалися, але від страшного діагнозу — жодних слідів». Нині той хлопчик уже священик — клірик Свято-Воскресенського храму селища Маневичі протоієрей Сергій (Шемчук). Але про все по-порядку.
…Пологи були важкими. В якийсь момент лікарі задумалися, кого рятувати: матір чи дитину, бо обоє не виживуть. І все ж одна лікарка взялася спасати і породіллю, і немовля. Обоє вижили, але хлопчик ріс хворобливим, часто потрапляв до лікарні. Зрештою, після одного із обстежень йому поставили страшний діагноз: білокрів’я. Перелякані до смерті батьки кинулися рятувати сина — перепробували усі рецепти, виконали усі поради. Але нічого не допомагало, і врешті родина вирішила звернутися до монаха Ніфонта, який правив у храмі в Рудці-Козинській.
— Я був зовсім маленький, але пам’ятаю, як ми поїхали в Рудку, — каже отець Сергій. — Пригадую владику ще струнким, у вузькій мантії, скуфії та шкіряному поясі. Пам’ятаю його посмішку, як він давав мені яблуко: «На, їж». Батьки стояли поруч і про щось говорили. У лікарню ми тоді зверталися часто, через кожні тиждень-два робили аналізи. Але після поїздки до монаха хвороба несподівано зникла. Кілька разів у мене брали аналізи і нічого не знаходили — весь час вони були в нормі. Напевно, лікарі з того всього сказали, що попередній діагноз — це помилка. А ми про те не дуже комусь і розказували.
Хоча бабуся Сергійка після того настоятеля храму в Рудці-Козинській Ніфонта інакше як «твій спаситель» не називає. Родина Шемчуків стала часто бувати у тому селі.
— Під хатиною лавка стояла, батьки посідають і про щось з владикою говорять, — розповідає отець Сергій. — Я ж, малий, міг бавитися собі.
Поступово Сергій чимраз більше цікавився церковним життям. Нині він з теплотою розповідає про ще одного наставника — отця Івана Юрчука із Ковеля. А перша сповідь у хлопця була в Турійську. Хоча малому не вистачало кількох днів до семи років, та через велике бажання його таки посповідали.
— А ще пригадую свою першу сповідь у владики Ніфонта, — отцю Сергію, здається, приємно поринути у спогади. — Владика часом може дуже суворо щось сказати, а іноді навпаки — з ласкою, коли бачить, що тебе щось хвилює. Одним таким словом може зняти напругу. Так йому Господь дав. Коли я читав інтерв’ю владики у вашій газеті, то плакав.
Відтак у Сергія Шемчука сформувалося бажання стати священиком. Тому після закінчення 9 класу постало питання: йти в 10-й чи спочатку здобути якусь світську професію, а потім уже — в семінарію.
— І тоді я знову поїхав до владики, — розповідає. — Запитав його: «Як ви, владико, благословите?» Той порадив закінчити школу, а тоді йти в семінарію. Я такий щасливий був, коли він мені такі слова сказав.
Сергій відвідував Недільну школу, був паламарем у Ковельському Свято-Воскресенському соборі, потім став семінаристом. Після закінчення семінарії 13 років ніс службу в Карасині Маневицького району, а нещодавно його перевели у самі Маневичі. Тож отець Сергій вважає владику Ніфонта своїм духовним наставником. І коли на душі гризота, неодмінно радиться з ним. А найважчим у своєму служінні священник вважає вміння розібратися у психології людини, яка приходить до сповіді.
— Треба допомогти їй розкаятися, зупинитися і не повертатися до гріха, — розмірковує отець Сергій. — Якщо поставитися до сповідника занадто суворо, він може відвернутися від церкви, якщо занадто поблажливо — може й надалі грішити. Знайти оте слово, яке допоможе, — найважче для мене.

На фото: Отець Сергій Шемчук з матушкою Вірою та наймолодшим сином Серафимом на фоні Свято-Воскресенського храму у Маневичах.